З початком війни та окупації Мелітополя, тисячі сімей покинули місто. Багато хто, опинившись далеко від Батьківщини, не сидить склавши руки і віддає всі сили для допомоги своїй країні та співвітчизникам.
Серед них і відомий у місті лікар-педіатр Надія Дребот. Сьогодні вона працює в тісній співпраці з Литовською асоціацією педіатрів і дитячих пульмонологів, які створили проєкт адресної допомоги сім'ям наших Воїнів, що щитом прикривають Європу від російського окупанта.
Надія Михайлівна повідомила, що литовські колеги зібрали кошти для адресної фінансової підтримки 50 родин наших українських Захисників.
Війна Росії проти України, яка триває вже рік, продовжує привертати увагу всього світу, і багато хто потай ставить собі запитання: "А що, як…?".
Саме ці думки спонукають мільйони європейців та інших людей по всьому світу жертвувати, допомагати і всім серцем підтримувати український народ. За словами професора Арунаса Валіуліса, педіатра з Клініки дитячих хвороб медичного факультету Вільнюського університету, головне в цей час — не опускати руки і допомагати людству.
"Кожен із нас має зробити більше, ніж ми думаємо, що можемо", — сказав професор.
Разом із колегами-лікарями він ініціював кампанію з підтримки родин українських солдатів, які загинули у війні та перебувають сьогодні на лінії фронту.
Список сімей, які потребують допомоги та підтримки, подавали лікарі — педіатри України.
Надія Дребот, яка є головою правління ГО ТАПС (Таврійська Академія Педіатричних Спеціальностей), також подала узгоджені з представниками громад Запорізької області списки сімей. Отримали допомогу 6 сімей, серед яких 4 родини загиблих українських воїнів.
Серед них і сім'я Давиденків — наших земляків, які виїхали з окупованого міста минулого літа.
Мама з трьома дітьми провела кілька діб на пекучому сонці без води і майже без їжі, ледь не загинувши під обстрілами.
Такі події можуть зламати навіть дорослого, — розмірковує Світлана Давиденко, яка, поки чоловік на фронті, перебрала на себе обов'язки глави сім'ї. — Але діти впоралися з усіма труднощами.
А найстрашніший син, 16-річний Артем ще й показав себе справжнім бійцем. Він не тільки швидко адаптувався на новому місці проживання, а й повернувся до свого улюбленого хобі — спорту. "Напросився" до місцевої секції боксу, а за кілька місяців уже почав перемагати на змаганнях місцевого та регіонального рівня.
Пишаюся своїми дітьми, вірю, що скоро Україна переможе, і ми всією сім'єю повернемося в наше найкраще у світі село Орлове, щоб жити жити і країну будувати, — каже Світлана".
Сім'я Давиденків отримала допомогу від литовських лікарів і вона виявилася дуже доречною. Хлопчику, який присвячує себе не тільки навчанню, а й заняттям спортом, необхідні були кошти для придбання екіпіровки. Сім'я, хоч і забезпечена найнеобхіднішим для життя, не могла собі дозволити витрати на корисне для здоров'я захоплення.
Список родин воїнів, для яких така підтримка необхідна і важлива, досить великий, — каже Надія Дребот. — Можливо, до проєкту долучаться асоціації інших дружніх країн, дуже сподіваюся на ці жести доброї волі.
Професор Арунас Валіуліс, який став ініціатором акції допомоги, також закликає не зупинятися на досягнутому:
Я бажаю своїм колегам в Україні, та й усім нам, не сумніватися у виборі українського народу і не зупинятися, а працювати, творити, жити. Це буде найкращою відповіддю агресору. Я згоден з думкою, що Україна вже здобула перемогу у війні, і залишилося тільки підрахувати втрати і жертви. І їх було б набагато менше, якби кожен із нас, не озираючись на інших, щодня робив свій, нехай невеликий, внесок у перемогу України. На мій погляд, залишатися просто пасивним спостерігачем — це злочин не тільки проти України, а й проти майбутнього наших власних дітей.