Одна з найдавніших пам’яток в Житомирській області

Занедбана минувшина – вирок чи…

На східній околиці с. Городище Черняхівського району, на високому піщаному пагорбі лівого берега р. Свинолужки, в урочищі Лиса гора, розташована єдина на сьогодні найдавніша пам’ятка на Житомирщині (Рис. 1, 1-2).

Про неї й розповіли у Житомирському обласному краєзнавчому музеї.

З архівних і друкованих джерел дізнаємося, що стоянку у 1923 р. виявив археолог С.С. Гамченко. У 1959-1963 рр. її обстежив і здійснив розвідувальні розкопки В.О. Місяць. В результаті було виявлено рештки вогнища, зібрано близько 6 тис. крем’яних виробів, в числі яких заготовки, відходи виробництва та знаряддя праці. Серед них левалуазькі та протопризматичні нуклеуси, пластини, сколи, рубила, іволистні, лавролистні та мигдалеподібні наконечники, гостроконечники, скребла, скребки, скобелі, проколки, секачі, стамески, колуни, ножі, різці, зубчасті та інші знаряддя. В процесі досліджень науковці з’ясували, що перші люди, а саме неандертальці, на теренах Житомирського Полісся, зокрема й на околицях сучасного с. Городище, з’явилися наприкінці ашельського – на початку мустьєрського періоду доби середнього палеоліту, близько 300 – 150/100 тисяч років тому.

Звичайно після такої інформації у допитливих мешканців краю, туристів, краєзнавців та тих, хто цікавиться минулим, виникає бажання відвідати і особисто побачити найдавнішу стоянку первісних людей. А от тут виникає проблема. Жодної інформації як відшукати і дістатися до пам’ятки ви не знайдете. А на шляху слідування навіть не намагайтеся відшукати і побачити відповідний інформаційний знак, як от знак про гайдамацьку могилу часів Коліївщини в Кодні, встановлений обабіч дороги на Бердичів. Про могилу згодом теж поговоримо.

Чому ж так? Може мешканці територіальної громади не знають про пам’ятку? А що зробили можновладці, щоб про цю пам’ятку дізналися всі бажаючи. Очевидно, нічого. Більш того, пам’ятка перебуває на державному обліку. От тільки охоронного знаку на території пам’ятки ви теж не побачите. Може щось приховують? І дійсно є що. Справ в тім, що найдавніша пам’ятка в області перебуває м’яко кажучи у дуже незадовільному стані. Якщо подивитися на пам’ятку з боку річкової долини, то складається враження, що все добре (Рис. 1, 2), а якщо пройтися по її території, вашим очам відкривається зовсім інша, досить неприваблива картина. Центральна частина стоянки, на доволі великій площі, ще в радянський час була зруйнована внаслідок видобутку піску, а сьогодні заросла чагарниками (Рис. 1, 3).

З висоти пташиного польоту пагорб, який у давні часи привабив первісних мисливців, сьогодні понівечений глибокою ямою, що нагадує кратер, утворений, тільки не від удару метеориту, а внаслідок людського невігластва та довготривалої амнезії. Як висловлюються люди “немає пам’ятки – немає й проблем”.

Чи можна щось змінити? Так. Необхідно відзначити, що частина стоянки на ділянці, розташованій на південь та південний захід від кромки кар’єру, витягнутій вздовж схилу пагорбу, збереглася в більш менш задовільному стані. В оголеннях піщаного кар’єру і на поверхні пагорбу де-не-де ще досі можна побачити крем’яні вироби палеолітичної доби (Рис. 2). Крім того, на площі стоянки знайдені фрагменти глиняного посуду епохи бронзи ІІ тис. до н.е., а також уламки гончарного посуду та рештки християнських поховань доби пізнього середньовіччя. Та й сама назва місцевості – Лиса гора, про щось говорить. А неподалік скільки цікавих об’єктів.

Територіальній громаді, якщо її мешканцям не байдуже історичне минуле, заради розвитку та процвітання в майбутньому, бажано було б в перспективі залучити науковців, провести дослідження і створити на місці стоянки музейний комплекс, з відкритими археологічними об’єктами, ділянками розрізів ґрунтового покриву, які ілюструють непрості геологічні процеси з елементами реконструкції життя і побуту первісних мисливців льодовикового періоду.

Такий комплекс став би не тільки родзинкою регіону, але й привабливим туристичним об’єктом. На базі музею можна створити науково-дослідний центр з комплексного вивчення регіону, проводити семінари, зустрічі, регіональні, Всеукраїнські і міжнародні форуми з історії, археології, палеонтології, геології та інших галузей знання, майстер-класи, фестивалі з історичної реконструкції, облаштовувати літні табори тощо. Такий досвід, звертаю вашу увагу, мають громади Коростеня, Олевська і Малина. Було б бажання і все вийде.

Олександр Тарабукін,

старший науковий співробітник відділу досліджень музею

Источник

Новости Украины | Последние новости Украины