Проведення "виборів" на тимчасово окупованих територіях фактично дало старт "офіційній" боротьбі за контроль над усіма ринками на Донбасі. Тоді як за право очолити захоплений Південь жодної конкуренції не виникло.
Про те, що Кремль має намір проводити "вибори" на захоплених територіях України, було відомо ще 2022 року. Однак мало хто з колаборантів, терористів і окупантів взагалі вірив у те, що Москва піде на такий крок. Нині політична та військова ситуація для бункерного карлика лише погіршилася, але він все одно вперто вирішив не здавати назад і нібито закінчити інтеграцію віджатих областей у напіврозкладену імперію "русского мира".
- Навіщо диктатору знадобилися "вибори" на Сході та Півдні України, — у матеріалі 24 Каналу.
- Чи буде Бердянськ чи Мелітополь перебувати під гнітом російського чобота, чи українські військові звільнять Маріуполь, бункерному фюреру абсолютно наплювати. Якщо він призначив "вибори", вони відбудуться за будь-яких умов. Навіть на безлюдній і випаленій ордою землі.
- Окупований Південь нікому не цікавий
Навіщо диктатору знадобилися "вибори" на Сході та Півдні України, — у матеріалі 24 Каналу.
Перш за все, варто зазначити, що займатися підготовкою до проведення виборів у російській ЦВК почали буквально напередодні наступальних дій Сил Оборони України. Здавалося б, максимально ідіотська ідея, викидати мільйони на організацію фейкового процесу заради створення картинки на територіях, які тобі не належать і які можуть бути не підконтрольні Кремлю до цього горезвісного єдиного дня голосування.
Але ж у розумінні Путіна і всієї російської владної верхівки такі дії виглядають цілком логічними. Для них війна — полягає в одній площині, а "вибори" і політичне життя — в абсолютно паралельній.
Чи буде Бердянськ чи Мелітополь перебувати під гнітом російського чобота, чи українські військові звільнять Маріуполь, бункерному фюреру абсолютно наплювати. Якщо він призначив "вибори", вони відбудуться за будь-яких умов. Навіть на безлюдній і випаленій ордою землі.
При цьому навіщо проводити якісь голосування, в яких бажання населення взагалі ніхто не враховуватиме, пояснити, напевно, ніхто не може. Створення хоч у когось відчуття легітимності "влади"?
Вкрай сумнівно, адже скільки не проведи "виборів", скажімо, в окупованій Донецькій області, Пушилін від цього не стане ніяким народним обранцем. Те саме стосується і Луганщини. Тож вірити у власну легітимність після таких "виборів" можуть хіба що самі їхні переможці. І, можливо, ще Путін — для якого будь-яке організоване ним голосування в Росії або на тимчасово окупованих територіях за визначенням чесне. Для рашистського диктатора і злодія українських дітей "вибори" на окупованих територіях — це не більше ніж закінчення ритуалу їхнього приєднання, що є настільки ж обов'язковим, як і прийняття пантової ванни чи проведення обрядів перед оголошенням війни.
Захопивши українські території та оголосивши про їхню анексію, бункерний фюрер одразу почав інтегрувати їх у російську правову та політичну системи. Обрання там "депутатів" і "губернаторів" має закінчити цей процес. Для внутрішнього ринку "вибори" мають стати черговим липовим свідченням перемоги Москви. Мовляв, ось тепер "Росія тут точно назавжди", дивіться, "вперше в історії під час війни непереможний російський народ зміг провести голосування, п'ятирічку за чотири роки, Ленін живий, ховайтеся, вороги народу.
А ось для всього світу в такий спосіб рашисти намагатимуться вкотре влаштувати клоунаду заради сіяння сумнівів у завжди стурбованих європейців і американців. У самій Росії переможців фактично будь-яких виборів можна назвати задовго до їхнього проведення, оскільки політичне поле у рашистів не має жодної опозиції, окрім фейкової.
Представники влади просто позбулися конкурентів та ще й на додачу створили систему, якій узагалі байдуже на позначки в бюлетенях. У росіян жодних запитань не виникне, бо політикою ніхто не цікавиться, десь там нагорі вже все вирішили без них, а маленькі люди ні на що не здатні вплинути. Зрозуміло, підхід до малювання результатів голосувань абсолютно точно поширюватиметься на тимчасово окуповані території. Однак із результатами виборів поки що нічого не відомо.
Річ у тім, що Донеччина і Луганщина для рашистських силових і політичних структур — вкрай ласі регіони. Абсолютно знищені "русским миром" в економічному сенсі області, де немає жодної прибуткової шахти чи заводу, стали своєрідною чорною дірою. Кремль 9 років виділяв божевільні гроші для того, щоб жителі Донбасу просто не вмерли від голоду, проте Пушилін і Пасічник зі своїми кураторами розкрадали трильйони рублів. Вони ж займалися контрабандою, кришували схеми поставок вугілля, що видобувається в так званих "ДНР" і "ЛНР", на територію України.
Спочатку його завозили безпосередньо під виглядом російського, а трохи пізніше почали возити антрацит через Польщу (нібито російське вугілля заїжджає через Брест, а в Україну вже завозять "польське"). До речі, подібні схеми повністю працюють і зараз. Тільки от російське і донбаське "чорне золото" постачають до країн ЄС тепер під виглядом африканського. Мовляв, корабель із Росії до Гданська прийшов, але антрацит не звідти, це ми в морі його на судно завантажили. Запитаєте, як це стосується виборів на окупованому Донбасі? Від того, хто стане "губернатором" цих поки що підконтрольних Росії територій, залежить, який російський клан отримуватиме мільярди від подібних оборудок, крастиме дотації, а також сидітиме на потоках контрабанди.
Адже, незважаючи на формальне приєднання захоплених регіонів до країни-терориста, жодних обмежень під час перетину кордонів ніхто знімати і не збирається. Товари з Росії в ОРДЛО і навпаки завозять зі сплатою всіх мит та інших оплат. Тобто фактично Путін оголосив про анексію частин Донецької та Луганської області, примусово визнав усіх місцевих жителів росіянами, але відгородився від них величезним парканом. При цьому встановлення в цих областях вертикалі влади за аналогією з тим, як усе влаштовано на болотах, ні на що насправді не вплине.
Тож з урахуванням можливостей, які дає колаборантам і окупантам контроль над Донбасом, охочих стати місцевими князьками хоч відбавляй. Мати на посаді свого "губернатора" захоплених частин українських східних областей мріють як ФСБшники, так і ГРУшники, і представники всіх інших впливових структур. Саме тому кулуарна боротьба за право виграти "вибори" назріває серйозна. Чи зможуть, приміром, Пушилін і Пасічник домовитися з тими, хто справді здатен розв'язувати такі питання, взагалі невідомо.
Так, ватажок терористів брав активну участь у ліквідації свого колеги Олександра Захарченка, а згодом домовлявся з ФСБ, щоб йому дали можливість проявити себе. Коли ж Донецьку та Луганську область намагалися підім'яти під себе Кадиров і Пригожин, Пушилін миттєво почав надавати їм будь-яку підтримку, а щойно ці двоє представників півнячого куточка потрапили в немилість, "лідер донбаського народу" одразу ж переорієнтувався та знову повернувся до своїх старих кураторів, але завів дружбу з Сергієм Кирієнком (якому пророкують місце наступника Путіна). Та й проколи з виведенням мільйонів на офшори повз загальну касу, і отримання бразильського громадянства діячеві навряд чи скоро пробачать.
Що стосується Пасічника, то цей хитрий пес, на відміну від свого колеги по терористичному цеху, вирішив мінімізувати свою появу в публічній площині. Якщо Пушилін вдає, що є суб'єктом політичної гри, луганський ватажок просто намагається глибше заритися в пісок, щоб його не віднесло течією. Як і в "ДНРівського" персонажа, у Пасічника також безліч проблем. І полягають вони зовсім не в тому, що на них збирається напасти морська наддержава зі столицею в Донецьку, а в тому, що росіяни просто помножили на нуль його найближчого соратника Ігоря Корнета.
Без людини, яка фактично керувала всіма бандами "ЛНР", статус ватажка недореспубліки виглядає хитким. І охочих його прибрати, зрозуміло, не менше, ніж ворогів у Пушиліна. Для обох ватажків псевдореспублік узгодження подальшого перебування на "троні" — питання життя і смерті, оскільки тільки в разі перемоги-призначення вони отримають певні гарантії продовження свого ганебного існування. У те ж, що зрадників накриє якийсь GMLRS або Storm Shadow, віриться зовсім мінімально, адже вони завжди прикриваються цивільними, а в разі успіхів ЗСУ на фронті першими, хто перетне кордон між Донбасом і Росією, будуть машини з караванів Пушиліна і Пасічника.
Сумнівів у тому, що вони тікатимуть ще задовго до настання небезпеки, немає жодних. Тільки ось проблема: список живих ватажків терористів, які виїхали з окупованих територій, вкрай малий, і що "ДНРівець", що його поплічник у ньому не опиняться. Тому можна сміливо сказати, що з початком підготовки окупантів до проведення виборів для Пасічника і Пушиліна годинник почав відраховувати час до закінчення їхнього життя. Якщо, звісно, їм не вдасться домовитися з ким-небудь із Кремля.
Окупований Південь нікому не цікавий
А от про якусь боротьбу за право очолити окуповані частини Запорізької чи Херсонської області насправді взагалі не йдеться. Крім місцевих діячів Балицького і Сальдо та ще пари втікачів-відщепенців на кшталт екс-міністра часів Януковича Дмитра Табачника ці регіони нікому не цікаві. Адже, по-перше, абсолютна більшість місцевого населення не сприймає ні окупантів, ні призначених ними "керівників".
По-друге, самі області до моменту "виборів" зовсім не факт, що не будуть деокуповані. Та й якихось значних фінансових потоків чи дотацій Кремль на ті області ніколи не виділятиме, а регіони і так уже розграбовані. Тож якихось російських посадовців, які захотіли б стати гауляйтерами на годину, просто не знайшлося. Здебільшого тому, що самі рашисти ставляться до цих регіонів як до чогось винятково тимчасово захопленого, з повним розумінням, що орда так чи інакше займатиметься цілковитим знищенням усієї інфраструктури на цій землі.