На фронті легко помітити у чому ж секрет українських перемог над «другою армією світу». У Бахмуті зустрічався з бійцями 205-го київського батальону Тероборони, які два місяця безперервно бились у контактних боях на відстані 10-20 метрів з російськими штурмовими групами, і втримали свої позиції, і попри значні втрати зберегли боєздатність, я говорив з тими воїнами, хто залишився та продовжував сумлінно виконувати усі бойові завдання у дуже важких умовах.
Так ось в окопах з автоматами та гранатами виявились — два програміста високої кваліфікації, один з них — з компанії EPAM, інженер-електронщик з багаторічним досвідом високої кваліфікації, власник станції техобслуговування автомоболів, з тридцятирічним досвідом, електромонтер з двадятирічним досвідом столичної будівельної компанії. Це все вкрай дефіцитні та важливі спеціальності для сучасної війни, але у нас вони воюють у траншеях зі зброєю і з тактикою 40-х років 20-го сторіччя. Командир взводу — повар ресторанів рейтингу Мішлен у Польщі, у якого уся родина у Європі давно проживає, і який повернувся 25 лютого на захист України. Підвоз їм забезпечує власник транспортної компанії, у якого були свої фури. Командир роти — відомий у політиці прес-секретар, глибоко інтелектуальна людина. Ці інтерв’ю виклав на Youtube.
Перша думка — яка ж ми непереможна країна, де справжня еліта нації, яка має високооплачувану роботу та можливість влаштуватися за кордоном, бере звичайний Калашніков та б’ється до останнього з російським маргінальним непотребом, який направив на війну Путін. Ось в цьому і є основний секрет наших перемог, у ворога нема й близько такої якості людського ресурсу.
Друга думка, ми мабуть, сама багата країна у світі, тому що у нас йдуть у бій як звичайні піхотинці дорослі люди, на підготовку та виховання яких затрачені десятки років важкого труда, і кваліфікація яких коштує на ринку сотні тисяч доларів.
Третя думка — сучасна війна ведеться технологіями, і кожен з цих піхотинців, якби застосовувався згідно з фахом на фронті, міг би вбивати ворогів набагато більше і ризикувати набагато менше — бо гостра потреба налаштувати сенсори, дрони, системи управління, прицілювання, ремонтувати техніку, щоб вбивати ворога з більших дистанцій далекобійною точною зброєю.
І четверта думка. Ми виграємо, безперечно, війну за країну. Але те, що продовжуєм використовувати людей не за призначенням, не використовуємо нашу перевагу у інтелекті, культурі, кваліфікації, мотивації наших людей, те, що ми намагаємось вести війну 21-го сторіччя за радянськими лекалами Другой світової — це поразка української нації. Так, це поразка, бо це втрати, які неможливо відновити ніколи.
Що робити?
Ні, я не про те, що давайте замість них будуть гинути в окопах інші — я про те, що якщо використовувати на війні людей згідно з їхньою кваліфікацією, можна завдавати у рази більші втрати ворогу і у рази зменшити втрати українців. Нам колись пришлють зброю, колись ми навчимось її робити самі — але нам ніколи не пришлють на війну програмістів, автотехників, електромонтерів, інженерів з лідерськими якостями та неймовірним патріотизмом.
Війна змінилась! І це треба усвідомити і генералам і політикам, які керують військовими. А цього усвідомлення нема.
Ми маємо використовувати людей на війні для створення технологічної переваги, для того, щоб кожен піхотинець на передовій був забезпечений баченням з дрону, з тепловізійного прицілу, стійким зв’язком, планшетом з тактичною обстановкою, щоб його підтримували високоточними пострілами з усіх наявних систем ураження з максимальних відстаней. Щоб ми не намагались шукати перевагу у кількості солдат з Калашніковим, танків та гармат, як у 40-х роках 20-го сторіччя, а щоб наша перевага була у кількості та якості сенсорів, радіоелектронної розвідки, автоматизованих систем управління, бойовї техніки, інженерних машин, логістики, у точності ураження. Не героїзм здобуває перемогу, а професіналізм та здатність застосувати у бою армії сучасних машин замість людей.
Перемога для України — це збереження життів. Для цього треба негайно створювати сучасну доктрину ведення бойових дій, сучасне оборонне планування, на основі технологій, на основі інтелекту, щоб берегти життя і перемагати не на словах, а на ділі.