Червоний Сі усіляко стимулює розвиток економічних союзів, що мають суто політичні цілі — створення критичної маси держав, готових протистояти Заходу. Мета — стимулювання світового тоталітаризму.
Ринки, що розвиваються, — від Південно-Східної Азії до Африки та Латинської Америки — вже давно розглядають Китай як важливого економічного партнера. Пекін став домінуючим джерелом інвестицій, не в останню чергу через свою масштабну інфраструктурну програму «Один пояс, один шлях».
Лідер Китаю Сі Цзіньпін відкриває величезну економіку своєї країни для держав Глобального Півдня, запроваджуючи режим нульових тарифів для найменш розвинених країн світу. Це протиставлення США, які значною мірою відмовилися від своєї ролі поборника вільної торгівлі, схиляючись до протекціонізму. Бідні країни, намагаючись пробитися на ринок КНР, збільшать залежність від цієї економіки.
Сі обіцяє десятки мільярдів доларів інвестицій в економіки [як колись говорили] третього світу, але водночас ігнорує заклики з реструктуризації колосальних боргів для африканських та латиноамериканських країн. Зважаючи на корупцію серед політичних «аборигенів» та невигідні умови надання позик, китайські гроші перетворюються на надійний політичний зашморг на шиї кволих країн Глобального Півдня.
Китай зараз інтенсивно заносить політичну задницю Індії: Сі та прем’єр Моді досягли багатьох важливих консенсусів, домовившись, що Китай та Індія є не конкурентами, а партнерами з розвитку. Переслідуючи отримання економічних дивідендів, Індія вимушена жертвувати політичною координацією з США — на догоду позиції КНР.
Сьогодні США не мають права гаяти час на інвестиції лише у військові альянси. Увага Вашингтона часто зосереджується на кризах у Європі та на Близькому Сході, але стратегічні та економічні ставки в Азії є вищими, і переваги можуть бути тривалими, — цю тезу озвучив прем’єр-міністр Японії Фуміо Кісіда, який пожертвував своєю посадою в імʼя примирення Японії та Південної Кореї. Наостанок він благав американців отямитися.
Усе це варто знати українській аудиторії через те, що сьогодні зусилля Китаю зосередженні на замороженні війни в Україні: він мобілізує голоси Африки, Латинської Америки та Азії, аби завершити війну на власних умовах.
Китайські дипломати влаштували «сепаратну ООН» на радбезі ООН, поки вмовляли дипломатів підтримати їхній план, який обговорюватимуть на G-20 у Бразилії 18-19 листопада.Метушня китайських дипломатів викликала неабиякий ажіотаж. Адже план Китаю — це його травневий «мирний вкид», у якому закликає не ескалювати, не розширяти поле бою, «не провокувати» жодну зі сторін. План вигідний для путіна, а ще для китайської панди, яка продовжує заганяти російського ведмедя в кабалу.
Якщо Китаю вдасться переконати велику групу країн підтримати його пропозицію, це дозволить Пекіну вихвалятися, що «світова більшість» підтримує умови Сі. Критичні дати для представлення цієї позиції 22-24 жовтня, коли відбудеться зустріч країн БРІКС у Казані, та середина листопада, коли більшість «фігурантів» прибуде на G-20 у Бразилію.
Китай робить максимум з того, що йому дозволяє демократичний Захід. Європа та США «бояться ескалації», а КНР торує свій власний шлях.
Є в цьому похмурому сценарії і світлі моменти. Поки китайська диктатура міряється всім чим може з американською демократією, країни Європи, Південна Корея та Японія адекватно оцінюють ризики та підтримують не стільки Україну, а сторону, яка справді намагається захищати міжнародне право та засади ООН. Існує ймовірність, що саме завдяки їхній рішучій активності та пробудженню частини Європи червоному Китаю не вдасться стати новим світовим лідером у світі. Інакше Вашингтон не стямиться, як одного дня штаб-квартира ООН переїде до якого-небудь Уханя.