Інформаційна війна є викладом інформації у спосіб, який формує у суспільстві чи групі людей потрібну точку зору, громадську думку, систему поглядів щодо окремих питань на користь організатора інформаційного нападу. Завданням інформаційної війни є породження сумнівів, поширення протиріч та домислів в існуючі переконання, маніпулювання масами, внесення у суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідливих ідей та поглядів, дезорієнтація та дезінформація широких верств населення, залякування свого народу образом ворога та супротивника своєю могутністю.
Вакциною проти ворожого інформаційного впливу є комплекс заходів під назвою інформаційна гігієна, який розкриває механізми боротьби з інформаційною агресією, пояснює механізми інформаційної війни, розробляє протидію хибним твердженням. Часто інформаційна війна ведеться в комплексі з кібернетичною, психологічною та ідеологічною війнами, які є складовими широкого трактування інформаційної війни. В наш час міжнародні зв’язки і торговельні відносини все більше приймають форму обміну інформацією. Засоби масової комунікації стали новими «природними ресурсами».
Тобто боротьба за капітал, простори збуту продукції та інше відходять на другий план, а головним постає доступ до інформаційних ресурсів. Інформаційні війни мають тисячолітню історію. Відомі практики залякування ворога без застосування військ, що паралізувало волю до боротьби супротивника, який відступав або здавався без бою. Прикладів інформаційного впливу на моральну, духовну стійкість супротивника можна знайти чимало ще у Біблії, історії стародавніх Греції і Риму та в пізніші часи. Особливого значення інформаційні війни набули у ХХ ст., коли газети, радіо, а потім і телебачення стали справді засобами масової інформації. Зараз ведуться інформаційні війни другого покоління. Їх скоординовані інформаційні операції у перспективі можуть привести до повної відмови від використання військової сили.
Інформаційна боротьба другого покоління передбачає створення атмосфери бездуховності й аморальності, негативного відношення до культурної спадщини противника; маніпулювання суспільною свідомістю з метою створення політичної напруженості та хаосу; дестабілізація політичних відносин з метою провокації конфліктів, розпалення недовіри, підозрілості, загострення політичної боротьби; дезінформація населення про роботу державних органів, підрив їхнього авторитету; підрив міжнародного авторитету держави, його співробітництва з іншими країнами. Мета інформаційної війни — послабити моральні і матеріальні сили супротивника та посилити власні. Вона не приводить безпосередньо до кровопролиття, руйнувань, при їх веденні, коли начебто немає жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою. І це породжує небезпечну безпечність. Тим часом, руйнування, які завдають інформаційні війни у суспільній психології та поведінці особи за масштабами співставні з широкомасштабними збройними конфліктами, а за наслідками можуть їх перевершувати. Це як радіація, яку не видно неозброєним оком, але вона нищить усе на своєму шляху.
Від часу проголошення незалежності України Російська Федерація веде постійну інформаційну війну проти України. Від початку агресії РФ на український Крим у лютому 2014 р. російська інформаційна політика набула форм геббельсівської пропаганди. А з лютого 2022 р. вона навіть стала більш лицемірною ніж ідеологія Третього рейху. У РФ на всіх рівнях суспільства розгорнута пропаганда війни, що заборонена чинними міжнародними конвенціями. Російська пропаганда інтенсивна, нав’язлива, поширюється багатьма каналами і навмисне відірвана від реальності. Інформаційна війна з РФ має декілька вимірів.
Перший – це інформаційне поле власне України. На ньому взагалі не можна програвати. Якщо ви програли інформаційну війну у себе вдома, то це значить ви вже отримали загальну поразку у всій війні. Виграти інформаційну війну у себе вдома простіше. Держава, як правило, дуже уважно контролює своє інформаційне поле, тому може застосовувати різні методи доведення потрібної інформації для власного населення. При цьому у багатьох, навіть зрілих українських політиків складається враження, що на своєму інформаційному полі ситуація в порядку, отже ми перемагаємо, або принаймні точно не програємо в інформаційній війні. Але якраз найскладніше і дуже важливо перемогти російського ворога саме у світовому інформаційному просторі. І тут здобутків значно менше. Ситуацію спасає активна позиція президента України, який кожну поїдку на знаковий міжнародний саміт чи двосторонній візит супроводжує постійними коментарями та виступами як перед парламентарями і топ політиками, так і політологами та широкими верствами населення країни перебування, даючи численні інтерв’ю авторитетним міжнародним ЗМІ. Сам глава держави активний в соціальних мережах, тому його повідомлення розходяться цілим світом швидко та широко.
Дуже активну інформаційну позицію займають міністр закордонних справ України, глава Офісу президента, деякі представники депутатського корпусу. Це хороший верхній інформаційний пласт українських новин та коментарів на високому та найвищому рівні в світовому інформаційному просторі. Проте ми свідки того, що російська пропаганда вже після кількох місяців широкомасштабного вторгнення зрозуміла безперспективність поширення ідей «русского мира» та зайнялася іншими більш тонкими речами. Звісно, що Кремль повністю контролює в Росії внутрішнє інформаційне поле, накачує власних громадян потрібними ідеологемами, цей процес іде багато десятиліть і він має свої результати. Між тим, Москва розуміє, що треба перемагати в світовому інформаційному просторі, тому максимально сконцентрувала свої організаційні, фінансові та дипломатичні зусилля на цьому напрямку. Всі російські дипустанови перетворено в осередки пропаганди в країні акредитації. Йдуть численні матеріали від посла, місцевих лідерів громадських думок, журналістів, аналітиків, з якими активно працюють російські дипломати, а найбільше агенти СВР та ГРУ під дипломатичним прикриттям. На цю роботу російська держава виділяє колосальні кошти, щоб проросійські статті, інтерв’ю, матеріали постійно виходили в зарубіжних ЗМІ.
Агенти російських спецслужб окремо працюють з впливовими політиками, знаними бізнесменами, власниками та головними редакторами впливових ЗМІ, щоб під час зустрічей і бесід їх схилити на свій бік. Виділяються величезні представницькі кошти для дорогих обідів у знаменитих ресторанах, готівка для передачі тим, хто готовий таємно працювати за російські гроші, фінансування відпочинку об’єктів російського впливу на відомих курортах, якщо ті не бажають брати гроші напряму, багатьох потрібних впливових осіб запрошують для публічних виступів в російських університетах, за що платять космічні суми, начебто за професійне висвітлення перед аудиторією важливої проблематики. Зрозуміло, що далеко не всі готові співпрацювати з росіянами, навіть маючи фінансовий зиск, проте агенти спецслужб находять таких, хто за відповідні послуги, готовий робити політичні заяви в угоду Москві, просувати кремлівські наративи або дискредитувати політику України. На такі спецзаходи виділяються величезні кошти, які не є просто витратними, вони вертаються сторицею через зростання публічного впливу Росії та зниження авторитетності дій України. І тут для ефективної протидії надто важливо, щоб в кожній зарубіжній країні активно інформаційно працювало українське посольство, генконсульство чи представництво в міжнародній організації.
Така робота проводиться, але вона явно недостатня. В деяких країнах з початку широкомасштабного російського вторгнення наші закордонні установи взагалі жодного разу не виступили в місцевих ЗМІ. Як результат, велика перевага кремлівської інформації в цій країні, а відповідно дії уряду та МЗС носять у більшості проросійський характер. Для зміни ситуації, має бути корінним чином реорганізовано інформаційну політику в світовому медіа просторі українського МЗС та і цілої країни, адже на закордон працюють й інші державні структури зі спеціальними повноваженнями. Наприклад, важливо, що державою фінансується телеканал FREEDOM, який цілеспрямовано працює на російськомовну аудиторію за кордоном, активно діють Центр протидії дезінформації та Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. Однак вони заточені на внутрішнє інформаційне поле. Їх за кордоном не чутно. На зовнішню медіа пропаганду Москва виділяє мільярди доларів. Ще більше витрачає Пекін. А от нерозуміння критичної важливості перемоги України у світовому інформаційному просторі може мати результатом промосковське сприйняття російсько-української війни не тільки державами глобального півдня, але і деякими країнами західного світу. А це у свою чергу відіб’ється на результатах саміту миру, що попередньо готується на листопад ц.р. та загальну модальність закінчення цієї кривавої війни. Тому виправляти ситуацію треба негайно. Алгоритм вжиття необхідних заходів відомий, його треба тільки застосувати.