Останнім часом в Україні почастішали випадки протистояння корпоративної та антикорупційної реформ. Подекуди в таких справах не буває переможців, і кейси Андрія Коболєва та Євгенія Дихне – саме такі приклади.
Весна 2023 року почалась гучно. 1 березня різні інстанції Вищого антикорупційного суду винесли схожі рішення.
Рішення схожі, тому, що обидва не ґрунтуються на матеріалах справ. Висновки суду викликають подив. Але щоб кожен міг розібратись у суті, коротко поясню, в чому звинувачують Євгенія Дихне та Андрія Коболєва.
Почнемо зі справи Євгенія Дихне
Його обвинувачують у зловживанні владою з метою одержання неправомірної вигоди для себе або третіх осіб, всупереч інтересам служби, що завдало тяжких наслідків інтересам держави.
Фабула справи така. Аеропорт «Бориспіль» — це державне підприємство. Отже, його майно належить державі, в особі Фонду державного майна. І саме ФДМ може розпоряджатись майном, проводити конкурси та здавати майно в оренду. Період, який охоплюється обвинуваченням, – це 2016-2017 роки. В ці роки ще не було Prozzoro, а була паперова газета «Відомості приватизації». В той період засідання Фонду неодноразово зривались, оголошення публікувались нерегулярно, комісія не збиралась у повному складі, гальмувалося погодження цільового призначення майна в Міністерстві інфраструктури. Проведення конкурсів мого тривати від 6 місяців до 2 років. Державне підприємство в свою чергу мало право здавати площі до 200 кв. м самостійно, без конкурсу,. Все, що більше — через Фонд.
Ексочільника «Борисполя» та начальницю служби орендних відносин аеропорту в обвинувачують в укладенні попередніх договорів оренди, що нанесло збитки державі. В реальності це не так. І про це говорить низка фактів.
Попередній договір оренди (далі ПДО) був запроваджений на підприємстві у 2011 році. Задовго до Євгенія Дихне. Його запровадили під Євро-2012, коли країна мала прийняти тисячі міжнародних пасажирів, яким не можна було показувати порожній термінал. Бо це фактично головні двері країни. Суть попереднього договору полягає в тому, що потенційний орендар звертається до аеропорту з листом, в якому просить розглянути можливість надати в оренду площу. Аеропорт розглядає цю заявку, та після погодження її усіма відділами (інженерний, антикорупційний тощо) надає орендарю довідку про балансову вартість майна та схему приміщення. Тільки після отримання цих документів орендар може піти в ФДМ та ініціювати процедуру конкурсу. Без цього конкурс не розпочнеться.У випадку, якщо йдеться про приміщення, яке необхідно аеропорту терміново, наприклад каса для квитків, банкомат чи термінал самообслуговування, ресторан, аптека чи магазин преси, комерційний директор, не Євгеній Дихне, пропонує потенційному орендарю укласти попередній договір. За цим договором орендар повинен:
Тобто, попередній договір діє виключно паралельно та ДО завершення конкурсу в ФДМ. Якщо конкурс завершиться через 2 місяці, чого не було ніколи, переможець одразу може використовувати приміщення. Як додатковий бонус: у приміщенні вже зроблений ремонт та підведені усі комунікації. Пасажири про нього знають та користуються послугою.
Головний профіт від заключення таких договорів навіть не гроші, які держава отримувала, поки триває конкурс і яких би не було без ПДО, а сервіс, яким можуть користуватись пасажири та авіакомпанії. Окрім того, в цій ситуації не було суб’єктивного вибору орендаря. Ніхто не заводив «своїх» контрагентів. Звернутись міг кожен, і, в випадку успішної перевірки всіх відділів, укласти договір.
Ані слідством, ані судом не встановлено, що обвинувачені отримали власний інтерес з цих договорів. Також не встановлено інтереси третіх осіб, в яких могли діяти обвинувачені. Стосовно інтересів служби, представник аеропорту «Бориспіль» у суді заявив, що підприємство зробило власну експертизу і збитки не встановлені. Тільки прибутки, яких би не було без ПДО. Цю позицію одноголосно підтвердили два останніх директори аеропорту на звернення прокурора.
Основна думка проста. Попередні договори не підміняли собою конкурс в ФДМ, не заважали його проведенню. Якщо повернути Євгенія Дихне та Олесю Левочко у 2016 рік та заборонити їм заключати попередні договори — «збитки» (за версією обвинувачення, упущена вигода) в бюджет не повернуться. Навпаки, бюджет недоотримає мільйони, пасажиропотік не збільшиться і «Бориспіль» не вийде на свої показники. Ми навіть не зможемо користуватися тими рейсами, якими користувались всі ці роки. Бо авіакомпанії банально не зайдуть в аеропорт.
Водночас, в справі не було заниженої вартості оренди, про яку пише слідство. Вартість була базовою, відповідно до оцінки. Тобто така ж сама, з якою починається конкурс в ФДМ. Більшою вони бути не могла, бо «Бориспіль» не міг проводити конкурс і прогнозувати коефіцієнт, на який збільшиться базова вартість через 3, 4,18 місяців. Бо якщо б на конкурс заявився один кандидат, ціна б такою і залишилась. Аеропорту банально не було звідки взяти більші цифри.
У кого є бажання самостійно розібратись в ситуації та перевірити мої слова, скоро юридична компанія «Міллер» надасть доступ до всіх матеріалів справи.
Справа Андрія Коболєва
Його підозрюють в заволодінні чужим майном, шляхом зловживання службовим становищем, в особливо великих розмірах. Це знову не знаходить свого підтвердження, виходячи з наступного.
Йдеться про премію 2018 року, яку призначила незалежна Наглядова рада Нафтогазу. Тобто про грошові кошти, якими Андрій Коболєв не мав права розпоряджатись і навіть якщо б захотів «виписати собі премію» не зміг би цього зробити. Це одна зі складових реформи корпоративного управління.
Далі суто факти:
1. Андрій організував процес, приймав рішення та брав відповідальність за Стокгольмський арбітраж, перемога в якому принесла Україні 4.6 млрд доларів. Частина з яких була списана з боргу нашої країни, друга частина зайшла у вигляді реальних грошей.
До прикладу, в рамках роботи над арбітражем, митниця оштрафувала особисто Андрія Коболєва на 8 млрд грн за відмову в розмитнені російського газу, який росія постачала на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей. Якби цей газ розмитнили, це послабило б наші позиції в арбітражі. І це одна з відповідей на питання, що саме робив Андрій Коболєв під час арбітражного процесу. Таких прикладів багато.
2. Після цієї перемоги Андрій ініціював запит у Наглядову раду про преміювання всієї команди «Нафтогазу», яка працювала над справою. Це 40 людей. При цьому, він не визначав суму премії, залишивши це поле в заяві пустим у заяві. Визначати суму премії та її розподіл — повноваження Наглядової ради.
Подання готував не Коболєв, а директор департаменту кадрів. Цифра з’явилась на підставі рішення Наглядової ради. Ніхто з правління «Нафтогазу», включаючи Андрія Коболєва, участі в обговоренні не брав.
3. Наглядова рада, яка була створена якраз для того, щоб незалежно від будь-кого приймати рішення, і визначила суму премії, у вигляді 1% від суми виграшу. Розбивши її на 2 частини, щоб мотивувати команду «Нафтогазу» отримати другу частину грошей від «Газпрому».
Зверніть увагу, до складу Наглядової ради входили як представники держави, так і міжнародні спеціалісти. До представників держави відносились особи, які в часи внесення змін до постанови №859 були членами Кабміну, а отже, голосували за цю постанову. Тобто точно розуміли, на кого і як вона розповсюджується.
Це не була премія групі співробітників за роботу в цілому. Це була премія за конкретний результат і конкретне екстраординарне досягнення команди Коболєва — перемогу над російським «Газпромом».
4. Обмежень, які розповсюджувалася на суми премій, що визначаються Наглядовою радою, не було. Зміни про це були внесені в постанову КМУ 859 істотно пізніше.
Ця постанова, на яку, власне, посилається обвинувачення, була створена для того, щоб надати право підняти розмір оплат на посадах державного сектору економіки, а не обмежити їх. Щоб переконатись в цьому, достатньо передивитись зміни до постанови КМУ №859 починаючи з 2012 року. Спойлер: Наглядові ради з’явилась в цій постанові лише в 2020 році.
5. Це була відкрита та публічна дія. Законна. Відповідальність за яку взяла на себе Наглядова рада публічно. Ще у 2018 році вони звернулись з листом до Прем’єр-міністра, в якому пояснили свої мотиви, якими вони керувались при визначенні суми премії. Напередодні суду першої інстанції вони повторно висловились, відзначивши своє обурення кримінальним переслідуванням.
Також, законність виплати премій підтвердив діючий Кабмін, коли своїм рішенням розблокував виплату другої частини Юрію Вітренку, коли він став головою правління Нафтогазу у 2020 році. Це теж не складно перевірити.
За 5 років члени Наглядової ради не були допитані, але вже презюмується, що їх було введено в оману. Суд тут не розбереться, бо рішення і відповідальність за них лежить виключно на плечах органів слідства. І дуже погана практика для суду давати рішення в кредит. І тепер нам треба обирати, кому вірити. Реформі корпоративного управління, яка має реальні приклади ефективної діяльності на користь держави або антикорупційній реформі, яка повинна чітко розділяти де є злочин і повинно бути покарання, а де злочину немає і не повинно бути шкоди свободі та репутації.
Хочеться вірити обом. І не підміняти поняття. За ефективність на посаді повинна бути співмірна винагорода, а за шкоду державним інтересам повинно бути невідворотнє покарання. Це та ситуація, де є тільки чорне і біле, без відтінків та уточнень.
Інакше це призведе до недовіри. Недовіри до правоохоронної системи, що є першою катастрофою. І недовіри до публічної служби в інтересах держави, на якій можна розраховувати на «білу» винагороду за ефективність. А це вже друга катастрофа, і для майбутнього України вона може стати фатальною.