Вважаючи нинішню Грузію зоною свого впливу, Кремль зміг привести до влади проросійського президента (вже екс-) і аналогічний ватний парламент. На нинішньому етапі стояла задача загнати під плінтус і звичайних грузинів… Для фюрера це було дуже важливо, аби раптом не отримати «дружній кинджал» у спину. Виходить з точністю до навпаки. Точно як в Україні 2013-го.
Протести спалахнули через ініціативу парламентської більшості «Грузинська мрія» протягнути законопроєкт про іноагентів. Це калька російського закону і покликана закрити рот кожному, хто говорить не в такт з «Грузинською мрією». Насправді — ця політсила — мрія кремля, і заведена у владу пропутінським олігархом Іванішвілі.
Протест підтримала президентка Саломе Зурабішвілі. 2018-го вона виграла вибори у якості незалежного кандидата, але потім отримала підтримку «Грузинської мрії». Колишня співробітниця МЗС Франції Зурабішвілі публічно підтримувала курс Грузії в ЄС, НАТО, засуджувала війну Росії проти України й навіть заявила, що накладе вето на законопроєкт про «іноземних агентів».
Іванішвілі та його «Грузинська мрія» також заявляли про намір привести країну в ЄС та НАТО. Але це робилося формально, аби задобрити грузинів. Адже підтримка серед виборців членства в ЄС сягає 81%, а в НАТО — 73%. Ця правляча братія дуже боїться озвучувати проросійські меседжі, але, як у приказці, «очі бояться, руки роблять». Додам, що уряд Грузії відмовився від антиросійських санкцій, а також не продав жодних озброєнь Україні.
Очевидно, бригада Іванішвілі втомилася зависати на розтяжці між Москвою та власними гоноровими виборцями, і нарешті зважилися рихтувати демократичне законодавство Грузії під кремлівські лекала. Ситуація дійсно нагадує 2013 рік, коли промосковський Янукович взявся добросовісно виконувати антиєвропейські вказівки Москви. Кремль зміг контролювати київську владу, але виявився безсилим у протистоянні зі звичайними українцями. У Грузії вийшов рімейк.
Грузинські протестувальники уже вимагають відставки парламенту та уряду. Наразі, вони не налаштовані згортати акції. Якщо вони досягнуть своєї мети, то варто очікувати відкриття кавказького фронту проти РФ — для визволення Південної Осетії та Абхазії. Ідеальнішого часу не знайти. Так, це поки мрії, але вони мотивовані.
Росія реагує типово: «настамнєт» і звинувачує місцеву владу у нездатності придушити вулицю.
Віце-спікер проросійського парламенту Грузії бігом побачив «український слід», стверджуючи, що до країни прибули комбатанти-прихильники Саакашвілі, які воювали в Україні, «для підштовхування молоді до революційного сценарію».
Чергова спроба фюрера полізти у чужий монастир зі своїми понятіями для нас може зіграти чудову роль: отримаємо проактивного союзника у протистоянні окупантами.
З іншого боку, якщо посіпак Іванішвілі не вигнати з парламенту та уряду, то офіційна Грузія ще й рахунок нам виставить за те, що дуже довго рашку бороли.
Підписуйтеся на «Орестократію (https://t.me/orestokratiia)».