Останню версію концепції зовнішньої політики РФ точно не можна назвати новою. Там все те саме. Але її точно можна назвати догматичною — стовпом путінської ідеології. Її головна ідея — робимо, що хочемо і як хочемо. По тексту є пасажі про дотримання міжнародного права, а потім: РФ буде співпрацювати зі своїми союзниками незалежно від їхнього міжнародного визнання. Претензії на «державу-цивілізацію», що має тисячолітню історію державності і є основою «спільноти руського миру» також всім набридли. Хоча кумедно, що Лукашенко також вчора під час свого виступу став співати пісню про «руськість» Білорусі через її історію і що начебто російськість належить не тільки Росії.
Цікаво інше. В концепції Росія названа євразійською та євро-тихоокеанською державою. А Китай та Індію Росія хоче мати стратегічними партнерами. Це означає, що бачення Путіна полягає в євразійському баченні ролі Росії. Тим більше, що в концепції не забули згадати його улюблену думку про боротьбу за «традиційні цінності».
Відповідно, наша (не тільки наша українська, але й західна) задача полягає в тому, створити в російських еліт конфлікт щодо «орієнтації» Росії. Там завжди існувала дискусія між «західниками» та іншими, тепер Путін штовхає цей баланс в сторону Євразії. Багато росіян не відчувають себе європейцями, але навряд бачать себе як придаток Китаю і його колонію. Ми маємо їм показати, що вони прямують саме туди і дуже швидко. І звісно непогано мати чітке бачення, чим «руськість» як частина європейської — нашої цивілізації — відрізняється від євразійської «російськості». Адже наш східний кордон є межею між Європою та Євразією і не тільки географічною.