ЗА БАД ЕМС. А давайте логічно. От із мене, напр., воєнний стратег, м’яко кажучи, так собі — я навіть простеньку спецоперацію в криївці не спромоглась свого часу придумати й провести (в 6-му розділі «Музею») без тактичних помилок, ціле щастя, що покійний Орест Дичковський («Кривоніс»), Царство йому Небесне, устиг мені їх незадовго перед смертю повиправляти в рукописі. А проте навіть я з перших новин про рейд українських дронів на Москву 30.05.2023 потрапила зрозуміти дещо суттєве:
1) у Росії немає ППО, окрім як над Москвою (раз пролетіли 700 км до Москви безперешкодно!), — читай, ніщо не стоїть на заваді самовизначенню «молодих народних республік», колОс глиняний і весь протрух;
2) те ППО, що захищає Москву, явно заточене на вищий рівень польоту і з низьколетниками бореться «френдлі фаєром» — пуляючи у вікна власних висоток (вже під вечір прочитала, що ніби то їхня ППО парочку наших дронів таким чином перехопила й перескерувала — замість по Барвіха Лакшері Вілідж, по своїх «сіряках», котрих не жалко, — і тут, зрозуміло, відкриваються прецікаві перспективи для згуртування «сіряків» уже не проти України, а проти Лакшері Вілідж, і взагалі, ширше — для Вєлікой Гражданской Войни Замкадья протів МКАДа, котру подай же їм, Господи, і так, щоб, на відміну від 100 років тому, уже більше ніколи не склеїлись.
В сухому підсумку, отже, — нівроку так злітали наші на розвідку, дай їм Боже здоров’ячка. І це ж тільки на дуже поверховий погляд аж ніяк не фахівця військової справи. (Переконана, що фахівці цілого світу сьогодні працювали цілий день не розгинаючись, жаль, що не все з того призначене до відома широкої публіки).
І тому мені геть не зрозумілий той вал українського (!!) переляку, обурення і т.п. «ой лишенько, нащо чіпали» та «ой, оттепер путін я-ак розсердиться», який сьогодні буквально залляв мені, невідь-звідки, новинну стрічку. Люде, дайте сі на стримання, як кажуть в Галичині, — ви кому вірите, рос. медіям чи ЗСУ? І що, за останні 15 місяців штаб Залужного давав вам підстави сумніватися в їхній компетентості? Коли українці нарешті позбудуться вмовленого їм імперією комплексу вивченої безпорадности (із все ще десь у глибині незвіяною вірою, що Росія велика й могутня, а ми бідні й маленькі, то краще нам проти них не висовуватися, чи пак, в іншій, витонченішій версії — «нє уподобляцца»)?..
Один чи два тільки рази побачила порівняння з минулим роком — мовляв, ач який швидкий шлях пройшли москвини від «Кієв за трі дня» до «Кієв тєрорізіруєт Москву» ! А годилось би згадати й ще дещо, для тим контрастнішого порівняння, — 147 рр. тому цього самого дня, 30 травня (за старим стилем), Алєксандр ІІ у Бад-Емсі підписав указ, яким уперше вирішив був «денаціфіціровать» Україну і «навсєгда покончіть с украінскім вопросом», передавши його по відомству Міністерства внутрішніх справ: після того в малоросійських губерніях почали «за Україну», як і нині на окупованих територіях, «брать на подвал».
Про те, яким чином 40 рр. Емського указу коштували нам поразки в 1918-20 рр., я вже писала в «Як рубали вишневий сад», — а тут хочу нагадати, що через 5 рр. після Бад-Емса Алєксандра завалили спільно українські й польські народовольці — бомбою, спеціально сконструйованою для цього українцем Миколою Кибальчичем і кинутою в царя поляком Іґнаци Ґриневецьким (гарний приклад, якою плідною бувала в історії польсько-українська співпраця!).
…А тому що не треба було чіпати українців.
Тож, по суті, на кожному з тих дронів могло б бути написано — «ЗА БАД ЕМС». І, в якомусь сенсі, й було написано, невидимим чорнилом, вдумаймось лишень: 147 років тому імперія була прирекла нас (кілька губерній в своєму складі) на повне винародовлення, рік тому — напала на нас (і вижилих у міжчасі, і до своєї держави з своєю армією, нівроку, дорослих!) з наміром «повернутися в точку Бад-Емса», — і ось тепер сидить-обтікає в чеканні української «страшної помсти» і з жахом усвідомлює, що «всє умниє уже свалілі» (с)…
Це таки, погодьтесь, дуже оптимістична історія — попри все її трагічне наповнення, історія надзвичайно сильного народу. Нам би ще, хоч вполовину, ЗНАННЯ своєї сили — менше б і крови довелось проливати…
Шануймося (с).
І слава ЗСУ.