АРХІТЕКТУРА
Дім із мансардою на Садовій, 3, що у самісінькому «серці» Бердичева, – пам’ятка архітектури місцевого значення – цікава своїм неповторним обличчям та біографією.
Так, це той самий будинок, третій поверх якого звільнили фахівці районного відділу освіти, а із другого переїздить в ОТГ розформована районна бібліотека… Потроху звільняється приміщення і наростає тривога: а що далі? чи житиме будинок зі столітньою історією? чи не повторить долі своїх ровесників? Звісно, на ці запитання зможе дати чесні відповіді час. А біографію цього дому достеменно знає краєзнавець Анатолій Горобчук. Тож повертаємось на століття назад, у 1909-ий рік.
До речі, рік побудови викладено цеглою не тільки на фронтоні, а й викладено битою плиткою на міжповерховій площадці. Дещо затерті числа, але якщо придивитись уважно, то їх таки видно. У роки війни було частково знищено архіви, а тому приналежність ініціалів встановити так і не вдалось.
Ця пам’ятка архітектури – класичний представник стилю неоренесансу. Насьогодні у Бердичеві таких будинків немає, він архітектурно оригінальний.
Будинок – невід’ємна частина території, продовжує розповідь пан Анатолій, а ми уявляємо вулицю дореволюційних часів…
Якщо уважно придивитись до зовнішнього вигляду будинку, особливо цегли, каже краєзнавець, можна зробити певні висновки і стосовно призначення, й розташування.
У 1921 році на третьому поверсі цього будинку розташовувалось повітове статистичне бюро, що займалось переписом населення Бердичева у 1920 році. Впродовж 20-ти років у повоєнний час, із 1950 до 1970-го тут розміщувалась міська Рада народних депутатів, виконавчий комітет.
До речі, стрічку символічну перерізав тогочасний міський голова Валер’ян Демиденко. І коли у 70-х виконком перебрався у нове приміщення, що навпроти, у будинку по Садовій розташувались установи районного підпорядкування.
Будинок по Садовій,3, архітектурно цікавий і унікальний, – пам’ятка архітектури місцевого значення.
Будинки схожі на людей, бо теж мають власні долі, біографії, та інколи мовчки кричать, гукаючи на допомогу, а ми, як завжди, поспішаєм кудись і не чуємо того безмовного крику… Мріється, щоб біографія будинку із мансардою не завершилась на цьому, хоч життя тут поволі притихає… Та хочеться думати, що не згасне і хтось із новою силою вдихне таки новий струмінь життєдайної енергії!
Репортаж Олени Лук’янюк і Дмитра Піньківського
Джерело: trkvik.tv