Творчість Великого Кобзаря Тараса Шевченка актуальна щодня. Але особливо українці вшановують його пам’ять на початку березня – у Шевченківські дні, 9 і 10 березня, на які припадають роковини його народження та смерті.
У житті Тараса Григоровича Чернігівщина займала неабияке місце, адже в нашому краї він бував багато разів, знайшов тут чимало справжніх друзів, а Чернігівщина залишила гідний відбиток на його творчості.
«Під враженням перебування на Чернігівщині у 1847 році Шевченко в ув’язненні пише вірш «Іржавець», І там є такі рядки «Краю мій розкішний, прекрасний, багатий..». Оце Чернігівщина справила на нього таке враження. А можливо, ці рядки і про всю Україну», – у коментарі для ЧЕЛАЙН зазначила Наталія Самохіна, завідувач науково-освітнього відділу Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського.
За її словами, на Чернігівщину він здійснив третину своїх подорожей Україною.
«На Чернігівщині Шевченко побував у більше як 30 населених пунктах і ще два згадав – Сосницю і Новогород-Сіверський. Так склалося, що він їхав 1843 року на Чернігівщину до Качанівки на запрошення свого приятеля відомого мецената Григорія Степановича Тарновського.
Тарновському він віз свою картину «Катерина» на продаж, але ціна не була визначена. На запитання Тарновського: «Скільки віддати?» Шевченко відповів: «А що вже дасте, те й дасте, хоч би й шматок сала. На чужині все добре».
У подорожі Шевченка супроводжував Євген Павлович Глінка, а прямували вони білоруським трактом і дорогою побували в Ніжині, де Тарас Григорович зустрівся з Іваном Сошенком, який викладав у місцевому училищі малювання. А разом вони навчалися в Академії мистецтв. Щоправда, на той час Сошенко вже закінчив академію, а Шевченко ще навчався», – розповіла Наталія Самохіна.
На проїзд губерніями, зокрема Чернігівщиною, Шевченко тоді мав 10 днів. Саме стільки тривала ця подорож, а в Качанівці Григорій Степанович його радо зустрів. І головне – він дав йому можливість подорожувати поблизу Качанівки.
«Тож Шевченко побував у Сокиринцях, поїхав до Батурина – біля цього містечка у Пальчиках зустрівся з відомим бджолярем Петром Івановичем Прокоповичем, якого згадає у своїй повісті «Близнюки». Натомість Прокопович на одному з вуликів виріже прізвище Шевченка.
Відвідавши Батурин, Тарас Шевченко повернувся до Качанівки й отримав роботу від Тарновського. Тарновський, який мав одну із найкращих колекцій, зокрема західноєвропейського мистецтва, й одним із перших починав збирати твори українських митців, замовив Шевченкові портрет колишнього малоросійського губернатора Миколи Григоровича Рєпніна і обіцяв платити за це гроші», – повідомила пані Наталія.
Після гостин у Качанівці Тарас Шевченко попрямував до своєї малої батьківщини. А дорогою відвідав Прилуки та Линовицю.
«Завдання Тарновського Шевченко виконав: намалював портрет і в січні 1844 року його привіз, за що отримав обіцяні гроші.
А взагалі Шевченко побував ще у Борзні, де на запрошення Віктора Миколайовича Забіли у 1846 році відвідує його хутір Кукуріківщина й отримує запрошення від Пантелеймона Куліша бути в нього на весіллі за боярина. І от на цьому весіллі він усіх зачарував своїм співом. Вийшов на центр великої зали і заспівав «Ой, зійди ти, зійди, зіронька вечірня». Це була його улюблена пісня, про що він писатиме вже на засланні – як він виконував її у дуеті з молодою дружиною Куліша», – зазначає завідувач науково-освітнього відділу Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського.
Окрема подорож 1846 року відбулася до Седнева. Шевченко тоді приїхав до Чернігова на завдання Київської археографічної комісії. У Чернігові він перебував досить довго, описав пам’ятки архітектури та працював у ризниці Троїцького монастиря і встиг побувати на балу в Чернігівському Дворянському зібранні, де проводжали зиму і святкували Масницю.
«Там він познайомився з Андрієм Івановичем Лизогубом. Лизогуб знав творчість Шевченка. А Шевченко про Лизогуба чув від Варвари Рєпніної. І від Лизогуба Шевченко отримав запрошення відвідати Седнів. І от у квітні 1846 року він уже відпочивав у Седневі, допоміг Андрію Івановичу Лизогубу облаштувати малярню, бо Андрій Іванович був художником-аматором.
Лизогуби підтримували Шевченка в подальшому, коли він перебував на засланні під забороною писати та малювати. Андрій Іванович, попри це, писав Шевченкові, відправляв йому посилки, яких він потребував, і підтримував із ним зв’язок, доки це не було заборонено», – сказала Наталія Самохіна.
Вона каже, що на Чернігівщині Шевченку подобалося.
«Чотири рази він відвідав Качанівку, яка йому гостинно відчинила двері на Чернігівщину. Адже тут він знайшов багато вірних друзів, ті самі Лизогуби, про яких він писав: «Більше всіх люблю Андрія», відзначав його щирість, прихильність до українства. Разом із ними співав українських пісень. Зачаровував Кобзаря і мальовничий Седнів.
Писав він і про Чернігів. На Валу він бачив гармати, про які написав в археологічних нотатках: «Пушки довольно грубой работы лежат по краю рва, такие же пушки есть и в Городне». Тож побував він і в Городні і у Великому Листвені, де був маєток Дуніних-Борковських. А Василя Дмитровича Дуніна-Борковського він замальовував у 1846 року, під час зустрічі з ним у Києві», – інформує Наталія Самохіна.
І саме на Чернігівщині Тарас Шевченко написав один із найкращих жіночих портретів – княгині Кейкуатової. Він у його зібранні творів вважається знаковим.
Ірина Осташко
Tags