За інформацією: Суспільне Полтава.
Обстріл будівель в Маріуполі. Mariupolnow"14-річного брата моєї подружки забрали в СІЗО, бо в нього не було паспорта. А він дитина. А ми шукали три тижні цього хлопця з його сестрою. Вона приходить до них (росіян – ред.) і каже плачучи: "В мене пропав брат, ваші забрали його, я не знаю де. Допоможіть знайти, хто у вас головний?" Стоїть п'яний російський військовий і каже: "Та його вбили вже, забий, мала". Це все російською. Вона каже: "Та як вбили, за що? Ну, це дитина", а їй російський військовий: "Та нам все одно, дитина то, чи дорослий, чи жінка, каже, — його вбили, забудь, все", — розповіла жінка.
За словами жінки, найстрашніше для неї було виходити з дому. Через постійні обстріли багато людей загинули просто під час приготування їжі на вогнищі, поблизу свого під’їзду.
Місцеві жінки готують їжу в підвалах багатоповерхівок у Маріуполі. Mariupolnow
"Страшно те, що може в будь-який момент прилетіти. І ми знали про багато випадків, де наші знайомі просто загинули під час того, як готували у дворі. Жінка, яка в дитинстві сиділа зі мною, поки не було моєї мами вдома, вони з батьком були на роботі, то вона загинула в нас під вікном, їй відірвало руки" , — поділилася спогадами Анастасія.
Через збільшення інтенсивності обстрілів, Анастасія разом з друзями вирішила йти на 23-й мікрорайон міста для евакуації. Вже дорогою вони зрозуміли що він окупований росіянами.
Тіло загиблої людини на одній із вулиць Маріуполя. Mariupolnow
"Я дивлюсь, через дорогу військові на лавочці сидять. Я все кидаю, що в мене було і біжу до них. Я думала, що це наші, а я підбігаю і розумію, що ні, це взагалі не наші. А я ж така на радощах, мало не в сльозах. Він мені каже: "Ну, дєвочка, ти к нам?" А я розумію, що нічого, я не "к вам". Ну, і страшно, мені в моменті дуже стало", — додає Анастасія.
До місця евакуації довелося добиратися кілька годин під обстрілами. Ситуацію ускладнювали постійні блок-пости росіян на яких відбувалися перевірки.
Маріуполь, 2022 рік. Маріупольська міська рада
"Стоїш, в тебе перевіряють паспорт, документи, там чекаєш, поки перевірять тих, з ким ти йдеш. А нас вісім людей, ну, тобто поки кожного перевірять. І ти стоїш і просто рядом бух-бух, там десь перестрілки, вуличні бої йдуть уже. І ти розумієш, що страшно, хочеться десь відійти хоча би під паркан кудись стати. І кажеш: "Що та можна уже?", а тобі: "Нєт, ми єщо нє провєрілі". Стоїш, плачеш просто. Вони кажуть: "Та чого ти боїшся? Ми уже вас освободілі. Уже страшно нє будєт", — пригадала жінка.
Зруйнований російськими військами театр у Маріуполі. AP
Виїхати з Маріуполя Анастасії вдалося тільки в кінці квітня. Жінка розповіла, що після деокупації не зможе повернутися до свого рідного міста. Попри те, що вона пам’ятає яким був Маріуполь до повномасштабного вторгнення, для неї він став місцем смерті, страху та крові. Єдине, каже, хотіла б подивитися в очі тим, хто разом з нею пройшов окупацію, але лишився у Маріуполі і став на сторону Росії.