За інформацією: Суспільне Суми.
Газета «Ворскла». Фото: Суспільне Суми
Після початку повномасштабного вторгнення російських військових на Сумщину перший бойовий листок змогли видати за місяць, а зі звільненням області від військових РФ постійно виїжджають “на нуль”. Так про свою роботу розповідають працівники районної газети “Ворскла”. З якими викликами стикаються нині – дізнавались кореспонденти Суспільного.
Щотижня у редакції Великописарівської газети “Ворскла” пані Інна бере газети, які потім розвозить мешканцям сіл, які межують з Росією. Говорить – її там завжди чекають.
Інна Скоромна. Фото: Суспільне Суми
“Я доглядала за бабусями у Лукашівці та стала розвозити їм газети, тому що люди там сидять ось на даний час, вони сидять без світла. У них немає ні телевізора, ні прийомника. Прийомник якщо є, то ловлять тільки російські канали приймають”, — розповіла працівниця селищної ради Інна Скромна.
Нині жінка їздить у Лукашівку та Олександрівку, які городами межують із російськими селами. Минулого тижня Інна потрапила під обстріл.
“Вибух і три прильоти. Два я побачила, метрів 50-100 від мене, але воно так потрапило в сиру землю, після дощу, в болото. А третій летів, я вже очі зажмурила і бігла куди подалі з тієї точки”, — розповіла працівниця селищної ради Інна Скромна.
Олексій Пасюга. Фото: Суспільне Суми
Аби нині доправити газету до читачів, розповідає головний редактор “Ворскли” Олексій Пасюга, залучають місцевих жителів. До початку повномаштабної війни газета виходила двічі на тиждень. Після 24 лютого минулоріч перший бойовий листок надрукували за місяць.
“Інформація була найпростіша, скоріше така консультаційна. Тут ми звертаємось до наших читачів, дякуємо за те, що вони залишилися з нами, в цей непростий момент за те, що боряться чим можуть. А боротьба яка була, тут збирали й харчі, плели сітки і зараз плетуть. Але в той момент це було надзвичайно важливо”, — розповів Олексій Пасюга.
Фото: Суспільне Суми
Тоді приміщення редакції працювало як волонтерський штаб, а газету почали друкувати всі, у кого був принтер.
“Заряджати то картриджі було ніде. Тоді де ми тільки не шукали, хто нам тільки не допомагав: волонтери, прості люди, відділення поліції. Якусь там свою інструкцію не надрукують, а газету друкували, тому що потрібна", — додав пан Олексій.
Фото: Оксана Ковальова
Нині у виданні працює чотири людини. Оксана Ковальова долучилась до роботи у районній газеті з початком повномасштабної війни, бо, розповідає, видання, в яких працювала до того 24 лютого припинили свою роботу. Знайшла роботу у “Ворсклі” у квітні та з шестирічним сином переїхала до прикордонної Великої Писарівки.
“Звичайно страшно було, але в перший же день я поїхала на “нуль” з начальником прикордонної застави. Тоді, і вийшов перший мій репортаж з “нуля”, — розповіла кореспондентка газети Оксана Ковальова.
Історії людей з прикордоння Оксана склала у власну книгу. Найважче, зізнається жінка, писати про загиблих воїнів.
“Дуже важко писати ще про зруйновані домівки і про проблеми. Ось у нас там вся п’ятикілометрова зона, особливо Шевченки, туди навіть ніхто не їде, а ми їздили. Дорога тільки по кукурудзяному полю. Важко, якщо люди все життя жили, надали все і в них з усього обійстя залишилась тільки трилітрова банка. Оце важко, бо люди замикаються і кажуть: а кому воно потрібно, це наш біль. А потрібно — люди читають, люди відгукуються і допомагають”, — сказала кореспондентка газети Оксана Ковальова.
Місцева мешканка пані Олена Бутенко
Нині газета виходить накладом у дві тисячі примірників. Кілька десятків років виписує газету пані Олена. Говорить для неї – це єдине джерело новин.
“Мені вже 93-ій рік, як би сказати, я вже не робоча людина. Хоч газету почитаю, може й поплачу, може й порадію. Ніби як моє життя тут", – сказала місцева мешканка Олена Бутенко.
Приміщення редакції газети "Ворскла" пошкодили обстрілами, нині змогли відновити покрівлю. Головна задача зараз, впевнений Олексій Пасюга – вберегти видання. Головний редактор мріє відновити газету у кольоровому друці, а нині працюють над тим, аби налагодити власну систему доставки газети у прикордонні.