Малинщина вкотре опинилилася в епіцентрі уваги телевізійників та журналістів мало не усіх регіональних та всеукраїнських мас-медіа — 21 січня вони з’їхалися у поліцейський відділок, щоб дізнатися подробиці жахливого інциденту, який трапився на околиці Маклаївки декількома днями раніше.
У цьому глухому селі група розлючених чоловіків разом з поліціянтами відлупцювали 18-річного сина священника та його 19-річного друга, які на своє нещастя випадково потрапили під гарячу руку незнайомців, що того дня розшукували угнаний автомобіль.
Їх били жорстоко, руками і ногами, не даючи вимовити і слово, потім поставили на коліна, приставивши до чола одного з юнаків пістолет і… нажали на гачок. Табельна зброя була не заряджена, але те, що переніс у цей момент потерпілий, не побажаєш і ворогам. Опісля знущання, але вже моральне, продовжилося у стінах відділку. До хлопців ставилися як до злочинців, які відмотали не одну ходку на зоні. З’ясувавши, що арештували безневинних, замість вибачення у відділку лиш промовили:
«Ви опинилися не в тому місці і не в той час…».
«Катування» тривало більше шести годин, серед ночі юнаків привезли назад в село і полишили біля обійстя священника. Подія сталася на старий Новий рік, 14-го січня, а потрапили до домівок потерпілі у три години ночі 15-го.
Хлопці досі не можуть отямитися від пережитого.
— Ми з Віталієм гуляли із собакою, опісля привели її додому, і вирішили пройтися, — розповідає про те, що трапилося, 18-річний Арсеній. — Йшли вулицею, за розмовою не помітили, як вийшли за село. Вже поверталися назад, як у мене задзвонив телефон. Я звернув увагу на час — було о пів на восьму вечора… Говорив телефоном з другом, як зненацька нас обігнав і перегородив шлях легковий автомобіль білого кольору. Звідти вибігли якісь чоловіки. Один з них одразу, без жодних пояснень, накинувся на мене з кулаками. Мобілку відібрали. Я нічого не міг зрозуміти. За мить побачив, що поряд, збивши з ніг, лупцюють ногами Віталія. А позаду нас зупинився ще один автомобіль — позашляховик темного кольору.
Нападників, за словами хлопців, було не менше семи. Усі — напідпитку. Один з незнайомців — у поліцейських брюках та чорній курточці, решта — у цивільному одязі. Врешті-решт, юнаки зрозуміли, невідомі обвинувачують їх у крадіжці якогось автомобіля. Вони нічого про це не знали, але чоловіків це ще більше розлютило. Прибулі били безжально — у голову, живіт, вибиваючи зізнання та вимагаючи компенсацію за нібито угнану хлопцями машину.
— Один зі старших чоловіків — я його добре запам’ятав, кричав — давайте по три тисячі баксів кожен і розійдемося… А не «устаканимо» цю справу, то, мовляв, викличуть бандюків, а ті згодують нас ведмедям (вочевидь, нападники мали на увазі косолапих, які живуть у клітках біля Пиріжок)… Приїжджі були твердо переконані, що саме ми винні в викраденні якогось автомобіля, а тепер тікаємо із села…
Уся дорога була в крові. Налякані хлопці благали припинити знущання, викликати поліцію і нехай правоохоронці з’ясовують, чи причетні вони до справи, але один з молодиків розреготався і запевнив, що сам поліцейський «під прикриттям».
Щоправда, через деякий час до місця побоїща під’їхав поліцейський автомобіль, але замість порятунку хлопцям довелося пережити ще більше потрясіння і приниження.
За словами потерпілих, молодший із двох поліціянтів, що вийшли з автівки, дістав із кобури табельну зброю, перезарядив та приставив до чола Арсенію, залякуючи, щоб, вочевидь, добитися зізнання. Такий психологічний «трюк», схоже, використовував не раз. Хлопець намагався достукатися до совісті правоохоронця, просив опустити пістолета, але поліцейський проігнорував його слова і нажав на курок. Пістолет був розряджений, але Арсеній, звісно, не міг цього знати — він пережив неймовірний стрес. У відповідь на обурення отримав ще й зброєю по потилиці. Тим часом другий поліцейський щосили ударив його ногою в голову.
Опісля під’їхав ще один автомобіль з поліцейською символікою, звідки вийшли чоловік і жінка у формі. Нарешті юнакам дозволили підвестися на ноги — увесь цей час вони або лежали на землі, збиті ударами нападників, або стояли на колінах.
Хлопцям здалося, прибулі поліцейські заодно з чоловіками, які приїхали на перших двох машинах, оскільки, підійшовши жоден з них не привітався і нічого не розпитував. Схоже, правоохоронці були добре обізнані з тим, що відбувалося.
Примусивши юнаків сісти у поліцейське авто, їх спершу повезли дорогою у інший бік села (як говорили між собою поліціянти — там знайшли угнану іномарку). Але хлопцям автомобіль не показали. Вони лише побачили, що на околиці Маклаївки стоїть «десятка» та поліцейський позашляховик (на розшуки викраденого авто кинули три ескорта правоохоронців — нечасто на Малинщині так реагують на злочини…). Затриманих не випускали із салону автомобіля. Опісля, розвернувшись, повезли у поліцію.
У відділку їх розділили — одного залишили в холі, другого повели у якійсь кабінет, зняли відбитки пальців та взуття. У хлопців від побоїв розколювалися голови, нудило, ломило все тіло, вони були знесилені і вже втомилися повторювати, що нічого не знають про угнане авто, але поліціянти не припиняли допити, морально тиснучи на затриманих.
Тим часом, доки колеги «дожимали» випадкових перехожих, на яких, схоже, хотіли «повісити» угон, два поліціянти влаштували ціле шоу біля обійстя священника у Маклаївці.
Опівночі матушка, яка була вдома сама з п’ятьма дітьми, оскільки чоловік на свята поїхав на батьківщину, — почула якісь постріли, схожі на петарди. Потім хтось почав кидати сніжками по вікнах. А тоді щосили стукати у вікно. Жінка подумала, це бавляться діти — свято усе ж таки, і, привідкривши вікно, вимовила: «Хлопці, хватить дуріти!». Але у відповідь почула, що це… поліція.
Вона відчинила двері, на порозі дійсно стояли поліціянти. Таким «ексклюзивним» способом, вони, мабуть, відганяли з двору собаку… Пред’явивши посвідчення, показали фото Арсена на телефоні й запитали, чи не знає, хто цей юнак. Коли схвильована матір підтвердила, що це її син, сказали, він трішки «нашкодничав» і запитали, чим він займався удень. Опісля зажадали її номер телефону, але поки вона ходила у хату, бо не знала його на пам’ять, поліцейських і слід простиг.
Знервована жінка стала телефонувати на 102, щоб з’ясувати, що з сином і в чому його обвинувачують. Там нічого достеменно не могли пояснити. Але її дзвінок, схоже, таки допоміг. Одразу Арсенію повернули мобілку і уперше з часу затримання дозволили передзвонити батькам. Було о пів на першу ночі… А ще через близько двох годин поліціянти їм сказали — вони ні в чому не винні й нехай забираються додому. Проте, хлопці не мали ні грошей, ні сил самостійно добратися у Маклаївку, за декілька десятків кілометрів від відділку. І їх усе-таки привезли у село поліцейським автомобілем.
На цьому випробування не скінчилися. Наступного ранку Арсеній з матір’ю почали оббивати пороги правоохоронних органів, намагаючись добитися справедливості і покарати винних. Але не тут-то було. Заяву про побиття і знущання над юнаками не хотіли приймати ні у поліції, ні у прокуратурі, оскільки у справі замішані поліціянти. «Їдьте у ДБР у Хмельницький», — саркастично зауважили правоохоронці.
Потерпілі самостійно, без відповідного направлення правоохоронців, зняли побої у міській лікарні… А опісля сім’я у розпачі звернулися за допомогою до брата священика, який працює дипломатом. Лише після його втручання справа зрушила з місця. Пізно увечері, близько 20-ої години, 15-го січня у Арсенія усе-таки прийняли заяву та склали відповідний протокол у місцевій прокуратурі. Проте й це не врятувало ситуацію. Кримінальне провадження так і не було відкрите…
— Через декілька днів я зателефонував у ДБР, куди мали передати інформацію з прокуратури, просив повідомити номер, за яким зареєстроване кримінальне провадження по факту побиття сина та перевищення службових повноважень поліцейськими, але мені відмовили. Сказали, це секретна інформація, — пояснює отець Владислав, батько Арсенія.
Зрозумівши, що справу хочуть «зам’яти», сім’я звернулася до правозахисників та у департамент офісу генерального прокурора щодо катувань та інших серйозних порушень з боку правоохоронних органів. А брат священника Денис, крім того, виклав відкритий пост в Фейсбуці, в якому повідомив про скоєний правоохоронцями злочин проти племінника — опісля цю інформацію опублікували незалежні журналісти Громадського та інших ЗМІ.
Після розголосу генеральна прокуратура відкрила кримінальне провадження, а Житомирська обласна поліція розпочала внутрішнє службове розслідування. 21-го січня після виявлення низки порушень начальник Малинського відділення поліції Олександр Фурманюк усунутий з посади, а група реагування, яка 14-го січня виїздила у Маклаївку, у повному складі відсторонена від виконання службових обов’язків. Заворушилося і ДБР — наразі триває повна перевірка повідомлених фактів. Але чи покарають винних — є великі сумніви.
Хто була інша група — цивільних, яка, схоже, за неправдивими підозрами вчинила самосуд над юнаками, можна тільки здогадуватися…
За офіційною інформацією, підозрюваних у справі по угону на 19 січня не було, відповідне повідомлення про підозру так нікому і не вручили.
З двома нашими земляками сталися страшні речі. Моторошно від розуміння, що подібним чином поводяться з багатьма підозрюваними у кримінальних справах, вибиваючи зізнання і вішаючи «висяки» на безневинних людей. І довести нещасні нічого не можуть, бо для цього потрібно залучити, схоже, всі сили і зв’язки, та й то не факт, що вдасться скинути безглузді обвинувачення. Ще складніше — покарати за перевищення службових повноважень правоохоронців.
Джерело: Редакція газети «Малинські новини»