Вік найдавніших культурних пам’яток міста над Десною сягає майже тисячі років. Протягом століть, попри війни та інші катаклізми, які призводили до руйнувань, до нашого часу збереглося все ж чимало такого, чим по праву може пишатися кожен містянин. Але якщо з давніми пам’ятками розібратися неважко, то що робити з тими, які з’явилися лише пару поколінь тому? Чи можна приносити в жертву сучасним тенденціям роботи митців та архітекторів середини ХХ століття?
Адам і Єва в робітничих строях
Програма термомодернізації та капітального ремонту Чернігівського міського палацу культури була розроблена ще п’ять років тому. На жаль, розробники проєкту тоді не надто переймалися мозаїчним панно на фасаді споруди. І фактично викреслили його з планів.
Коли минулого року будівельні риштування почали поступово підходити до панно, містяни зацікавилися – яка доля мозаїки? Серед них був і доктор історичних наук, викладач Навчально-наукового інституту історії Ігор Кондратьєв. Він створив петицію до міської ради, у якій висловив пропозицію зберегти твір. Упродовж короткого часу за неї проголосували сотні жителів міста.
– На жаль, ані на петицію, за яку проголосували містяни, ані на мої звернення відповіді по суті я не отримав. Лише одну фразу: доки триває карантин, роботи на об’єкті не проводяться. У мене склалося враження від цієї відповіді, що, поки робіт немає, мозаїка існує, як тільки вони почнуться знову, вона приречена, – розповів Ігор Кондратьєв.
У цей же час питання про цінність мозаїчного панно вивчали митці, краєзнавці та історики. Виявилося, що аналогів цій мозаїці просто не існує. А ті смисли, які несе в собі зображення, у ті час вважалися навіть небезпечними.
– Жодного комуністичного символу тут немає. На роботі зображені робітник та робітниця, чоловік та жінка. Тут можна вбачати алюзію до біблійного сюжету про Адама і Єву, які живуть в Едемському саду. Цікаво, що вони під робітничими строями у них вишиванки, а в чоловіка питомо українська зачіска – під горщик. Низка другорядних елементів на фоні доповнює постаті та робить весь комплекс унікальним, – зазначає історик.
У панно переосмислюється тогочасна дійсність з оглядом на традиційну національну культуру. Радянська влада вважала такий напрямок небезпечним для себе. Тож список репресованих українських митців містить чимало прізвищ.
Авторства нема, цінність є
Одна з найбільших проблем мозаїчного панно «Робітник та робітниця» полягає в тому, що, попри не такий уже й великий вік твору, архіви не зберегли ім’я митця, який його створив. Відомо, що над внутрішнім оздобленням Палацу культури працював український художник Григорій Довженко. Утім про те, чи й зовнішні окраси – це також справа його рук, напевно невідомо.
– У будь-якому музеї половина картин підписана «невідомий художник» але це не привід їх викидати на смітник, – наголосив Ігор Кондратьєв.
Оцінку мозаїчному панно дала і відома українська мистецтвознавиця Євгенія Моляр.
– Це унікальний твір українського радянського монументально-декоративного мистецтва, над яким імовірно працював відомий художник Григорій Довженко. Проте незалежно від підтвердження чи заперечення авторства йдеться про художній твір, котрий за будь-яких умов має бути збережений, – каже вона.
28 серпня консультативна рада з питань охорони культурної спадщини при Департаменті культури, туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА присвоїла мозаїчному панно «Робітник та робітниця» статус щойно виявленого об’єкта монументального мистецтва. Мозаїка отримала охоронний номер та стала об’єктом культурної спадщини.
Чи все-таки знищити?
На жаль, засідання ради не поставило крапку в питанні збереження панно. Як виявилося, рішення не було підписано, адже до управління надійшов лист від міської ради, де зазначалося, що на засіданні не були присутніми представники установи. Незважаючи на те, що законодавство цього не вимагає, а отже рішення ради було законним, 25 вересня її скликали вдруге.
На засідання прийшов і чинний депутат міськради, а за сумісництвом і підрядник, який виконує роботи на об’єкті Ігор Жолдак. Він зазначив, що збереження мозаїки на фасаді не дасть можливості завершити тепломодернізацію Палацу культури, і запропонував свій варіант.
– Есть как вариант алмазная струна, которая может ее аккуратно снять.Можно ее срезать кубиками и переместить туда, куда пожелает громада. Она все равно требует реставрации, а утепление с внутренней стороны здания ускорит ее разрушение. Автор проекта Виктор Бережной сделал проект, в который она не вписывается, – розповів Ігор Жолдак.
Утім голова Чернігівського осередку Національної спілки художників України Віталій Василевський, який свого часу сам працював над створеннями мозаїк, наголосив, що в даному випадку зрізати – означає знищити. І не тільки тому, що панно конструктивно відрізняється від демонтованого минулоріч з пологового будинку, з яким цю процедуру проробити все ж таки вдалося.
– Любая мозаика делается под конкретное здание. Если вы ее сносите, то вы ее выбрасываете. Тем более срезать ее физически невозможно. Она делалась прямо на месте. Но вот оформить ее так, чтобы она вписалась в современный вид здания возможно. Просто архитектору, который работал над проектом, было наплевать, – зазначив Віталій Василевський.
Фахівці наголосили, що подібні пам’ятки не можна переносити. Адже на практиці їх ніколи не вдасться відтворити знову. По перше, через величезні розміри, а по друге, це може обійтися набагато дорожче, ніж тепломодернізація за умов їх збереження.
Зрештою на новому засіданні ради наданий раніше статус пам’ятки мозаїці був підтверджений. Тож відтепер вона охоронятиметься державою. Міська рада має створити робочу групу, що розробить план збереження твору мистецтва за умов проведення робіт з тепломодернізації.