фото з відкритих джерел
Окупанти шантажують мелітопольців житлом, примушуючи їх повертатися в захоплене місто й отримувати російські паспорти.
Однак, пройти фільтрацію в аеропорту Шереметьєво вдається далеко не всім. ФСБшники ретельно перевіряють гаджети українців і проводять допити з пристрастю, після чого більшість в'їжджаючих отримує відмову.
Причиною для депортації може стати небажаний контакт, лайк під проукраїнським постом і навіть «заборонене» слово в телефоні.
У в'їзді відмовляють батькам із маленькими дітьми, пенсіонерам, інвалідам і навіть прихильникам «русского мира».
Найменше шансів у молодих чоловіків — їх рашисти заздалегідь підозрюють у всіх смертних гріхах і злочинах.
Нещодавно мешканець 35-річного Мелітополя намагався проїхати на окуповану територію, але отримав не просто відмову, а заборону на в'їзд до Росії на 20 років. Чоловік поділився з РІА-Південь своїми враженнями від спілкування з рашистами.
— Я поїхав на роботу в Польщу за п'ять років до війни. Періодично приїжджав до Мелітополя, де в мене живуть рідні. Після лютого 2024 року бажання повертатися не було, але довелося. Батьки просили навести лад із документами, оскільки я є співвласником квартири.
Чоловік дістався до Мінська, звідки придбав квиток до Москви. Після прибуття в Шереметьєво в усіх українців (а їх на рейсі було 12 осіб) забрали паспорти і по одному почали викликати на бесіду. Перед цим довелося чекати кілька годин, оскільки перевірку проходили люди з попередніх рейсів.
— У телефоні в мене жодного компромату не було. У соцмережах у мене здебільшого публікації, пов'язані із захопленням мотоциклами і риболовлею, ніякої політики. Для особистих листувань я використовую інший телефон, який залишив удома. Загалом, я не боявся і йшов на бесіду спокійно.
Мелітополець розповідає, що в кабінеті на нього чекали відразу двоє людей. Очевидно, вони розігрували класичну схему «поганий і хороший слідчі». Один із чоловіків розмовляв із напором і обвинувальним посилом, другий робив вигляд, що співчуває і ставиться з розумінням.
— Один із ФСБшників одразу запитав, чому я поїхав до Польщі і чим там займався. Я відповів, що працював водієм, але він весь час намагався ставити уточнювальні запитання, щоб зловити мене на якихось нестиковках. Казав, що мене могли завербувати іноземні спецслужби і я їду здійснювати теракти. Бесіда була досить виснажливою і з якогось моменту я почав розуміти, що мене не пропустять.
Після приблизно півгодини такого спілкування, у розмову вступив другий ФСБшник. Уважно дивлячись в очі мелітопольцю, він став говорити про те, що Росії потрібні молоді чоловіки, які готові захищати Батьківщину.
— Ви ж знаєте, що після отримання паспорта потрібно стати на військовий облік? А ви готові вступити на контрактну службу?
Мелітополець відповів, що не хоче воювати і має проблеми зі здоров'ям.
— Тоді ви нам не потрібні, — коротко сказав ФСБшник і наказав покинути приміщення.
Після невдалої фільтрації, чоловікові довелося ще кілька годин чекати зворотного рейсу. Нових спроб потрапити в окупацію він робити не має наміру.
— Чесно сказати, я навіть радий, що не поїхав далі. Таке відчуття, що я добровільно хотів потрапити до в'язниці суворого режиму. Відчуваєш себе абсолютно безправним. Шкодую тільки про те, що не побачився з рідними, та й із житлом ситуація незрозуміла. Але я все ж сподіваюся, що рано чи пізно все закінчиться і я повернуся у вільний Мелітополь.
До слова, мелітополець розповів, що з 11 попутників сімох він зустрів у залі очікування перед посадкою на зворотний рейс. Усі вони виявилися «небажаними персонами» для Росії, яка захопила їхні домівки й розлучила з сім'ями…