Шляхетні родини й козацьку старшину, які часто виступали донаторами церкви, зображали в храмах у побожних позах на іконах Розп’яття, Воздвиження, Покрови. Традиційно світських осіб малювали й на картинах Страшного Суду. Причому праворуч від Христа — у товаристві праведників — можна було впізнати шанованих людей, еліту, фундаторів храму, а ліворуч, у пеклі — іновірців, ворогів держави й навіть односельців з кепською репутацією.
Зображення світських осіб бачимо у величних святинях: Софії Київській, Києво-Печерській лаврі, Михайлівському Золотоверхому.
В Успенському соборі Києво-Печерської лаври були портрети ктиторів різних часів: князів Київської Русі, литовських князів, московських царів і гетьманів (зокрема, Богдана Хмельницького, Івана Скоропадського). На стінах інших українських святинь є портрети Івана Мазепи — відомого фундатора й доброчинця.
Фото: Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» Копія портретів Івана Скоропадського і Богдана Хмельницького з розписів Успенського собору Києво-Печерської лаври 1728 р.
Зображення відомих сучасників з’явилися в храмах і у ХХІ столітті. Наприклад, художник Микола Гаврилів зобразив президента Віктора Ющенка з дружиною і сином під куполом церкви Архістратига Михаїла в селі Верині на Львівщині. Поруч з президентським сімейством добре ужилися сотники УПА, діячі ОУН, а також Іван Павло II, Бенедикт XVI, митрополит Андрей Шептицький, кардинал Любомир Гузар та інші. Такі розписи припали до душі і настоятелю, і парафіянам, які впізнають у зображеннях навіть обличчя односельців.
Фото: anna-church.org Ющенко з родиною та духовенством під покровом Богородиці
П’ятий президент і власник корпорації «Рошен» Петро Порошенко вирішив прикрасити своїм зображенням домашню каплицю у власному маєтку в Козині. На фресці поруч з головою родини можна впізнати його дружину й дітей. І хоч цю картину може бачити досить обмежене коло, свого часу вона спричинила бурхливу дискусію в суспільстві.
Фото: facebook/brtcomua
А зовсім нещодавно в луцькому кафедральному соборі Святої Трійці (ПЦУ) вирішили й собі увічнити донаторів на стінах храму, але щось пішло не так…
На нових розписах лучани впізнали бізнесменів-будівельників Віктора Чорнуху й Леонтія Іванішина, власника агропідприємства «Вілія» Євгена Дудку й інших. Побачили там й Ігоря Палицю — народного депутата, партнера Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова в нафтовому бізнесі. Загалом 12 портретів.
Першими обурилися парафіяни собору: мовляв, не місце тутешнім підприємцям поруч з небожителями. Далі самі бізнесмени відхрестилися від «проєкту» і навіть, як кажуть, попросили прибрати портрети. А потім втрутилася й церковна влада. Ситуацію обговорив Синод ПЦУ і створив комісію, якій доручили все з’ясувати.
У єпархії мусили виправдовуватися: мовляв, ктиторські портрети раніше розміщували в храмах, тож вони теж вирішили зобразити своїх меценатів.
Фото: misto.media Бізнесмени-меценати на сучасних розписах собору Святої Трійці XVIII століття в Луцьку
Фото: misto.media
Фото: misto.media
Фото: misto.media
Фото: misto.media
На скандал відреагував голова Інституту церковної історії, митрополит Львівський і Сокальський ПЦУ Димитрій (Рудюк), який очолив комісію, створену Синодом. Він пояснив, що порівнювати сучасних бізнесменів з князями недоречно. Зрештою, зображення князів з’явилися після їхньої смерті.
«Так, історія церковного малярства знає зображення на стінах храмів їхніх патронів і меценатів. Наприклад, в Успенському соборі Києво-Печерської лаври на стіні в лівій частині було зображено князів-ктиторів Острозьких і Сангушків. Є такі самі ктиторські зображення і в Михайлівському золотоверхому соборі (бічний Варваринський вівтар). Під Покровом Божої Матері на західній стіні зображені гетьмани-ктитори й інші сановиті люди. Але порівнювати сучасних бізнесменів-меценатів з князями давньої України, які здебільшого були зображувані на стінах після того, як відійшли в засвіти, й після того, як левову частку свого майна заповіли, наприклад, лаврі, є недоречним», — зазначив митрополит Димитрій.
Фото: Галінфо Голова Інституту церковної історії, митрополит Львівський і Сокальський ПЦУ Димитрій (Рудюк)
Та й не всякого мецената можна назвати ктитором. Як зауважує провідний науковець Інституту історії України НАНУ, доктор історичних наук Ольга Ковалевська, ктитором називають фундатора храму, особу, яка фінансувала будівництво, а не кожного, хто жертвував, скажімо, на церковне начиння, священницьке облачення чи оклад до Євангелія. Чи за ці заслуги варто малювати персональний портрет у церкві?
«Неправильно увічнювати меценатів у розписах храмів. Так ми лише плекаємо гординю цих людей. Якщо хтось щиро хоче допомогти церкві, він повинен про це мовчати, а не вимагати свого зображення в церкві. Це категорично неприпустимо», — зазначає Ольга Ковалевська.
На думку митрополита Димитрія, портрети меценатів не викликали б такого несприйняття, якби їх розмістили в менш помітному місці, а не вгорі, де традиційно зображують небожителів — ангелів і святих.
«Порушення сакрального стінописного канону полягає в тому, що зображення цих людей занесене вгору, де має бути намальована Небесна Церква з її небожителями, тобто святими й ангельським світом. Я не можу собі уявити, щоб парафіянин собору, піднявши догори свій погляд, взорував там сучасного луцького бізнесмена, а не мученицький або ж ангельський чин. Меценатам у соборі можна було знайти інше місце, наприклад, там, де продають свічки, або ж поряд із зображенням Страшного Суду, якщо таке є у храмі, або ж узагалі розмістити якось у каноні розпису західної стіни. Це було б правильно», — зазначив ієрарх ПЦУ.
На думку Ольги Ковалевської, є добрі приклади вшанування жертводавців храму.
«Михайлівський Золотоверхий відновлювали зокрема й на меценатські гроші. І згодом, коли вже храм було відновлено, на південній стіні розмістили кілька мармурових таблиць, на яких висічено імена жертводавців. Навіть не при центральному вході, а збоку, де не кожна людина їх помітить», — зазначила науковиця.
Фото: надано автором Провідний науковець Інституту історії України НАНУ, доктор історичних наук Ольга Ковалевська
Але, як каже Ольга Ковалевська, в цій справі не варто покладатися на смаки й моральні чесноти тих, хто відповідальний за вигляд храмів. Тож очевидно, мають бути інші запобіжники.
«Моральні закони чи естетичні смаки — це прекрасно, але, як показує практика, вони часто не спрацьовують. Якщо приходить заможна людина, яка хоче зробити внесок на церкву і водночас вимагає від священника, щоб це в будь-який спосіб було увічнено, то, скоріше за все, представник духовенства погодиться, бо він має дбати про фінансові надходження до свого храму.
Було б добре, якби очільники Православної церкви України створили, скажімо, експертну комісію для затвердження іконографії розпису церкви. У її складі можуть бути не лише церковнослужителі, а й мистецтвознавці, історики, громадські діячі. Тобто щоб було представлено і церкву, і експертне середовище, і громадськість», — зазначає Ковалевська.
Найближчими роками без фахових комісій нам не обійтися, причому їм доведеться розбиратися з дуже складними кейсами, особливо коли йдеться про пам’ятки національного значення.
Митрополити УПЦ МП Онуфрій Березовський, Павло Лебідь, Володимир Сабодан у розписах Успенського собору Києво-Печерської лаври.
Наприклад, що робити з портретами одіозного Павла Лебедя, якими він «позначив територію» під час свого намісництва в Києво-Печерській лаврі? Однозначно позбуватися, вважає професорка Ольга Ковалевська.
«Відновлення Успенського собору Києво-Печерської лаври відбувалося за державні гроші, і жодна церква чи монастир, зокрема й той, яким тоді керував Лебідь, стосунку до його відновлення не мали. Розпис храму затвердила Укрпроєктреставрація. Натомість архієреї УПЦ МП відверто проігнорували його, розписавши другий ярус на власний розсуд, додавши й свої портрети. Тепер, оскільки Успенський собор є памʼяткою архітектури, позбутися цього розпису не так легко — має бути зібрана кваліфікована комісія експертів, яка повинна затвердити новий план внутрішніх робіт, який передбачав би ліквідацію портрета Лебедя і його оточення, натомість запропонувала б іншу іконографічну програму розпису другого ярусу Андріївського приділу храму», — вважає Ольга Ковалевська.
Що ж до ситуації з луцьким собором, то його керівники вирішили просто замалювати портрети бізнесменів. Можливо, дослухалися до церковної влади. Але, швидше за все, були змушені під впливом громадської думки.
Фото: zaxid.net На картинах Страшного Суду часто зображують відомих сучасників. Проти зображення грішника, який схожий на Путіна, ніхто не заперечує. Фрагмент розпису з церкви Св. Йосафата в м. Шептицькому на Львівщині.
Парафіяни собору чітко заявили, що взагалі воліли б не бачити зображень місцевих бізнесменів — навіть біля церковної крамнички. Вони кажуть, що їх не влаштовує походження грошей меценатів і обурює, що мають дивитися на товстосумів біля святих і мучеників. Найрозчарованіші навіть стверджували, що не будуть ходити до храму. Інші нагадали, що на кожній літургії священники й миряни моляться за фундаторів і жертводавців. Для людини віруючої, яка сподівається заслужити на життя вічне, це було б найкращим виявом вдячності.
Цей випадок має стати застереженням для духовенства: не спішіть малювати поміж небожителями людей, які дали вам грошей.
Краще помоліться за них.
Леся Федів, журналістка