Навіть під час карантинних обмежень, спричинених поширенням коронавірусної інфекції, на Рівненщині є місця, де можна цікаво та корисно проводити дозвілля, знайомлячись з історією рідного краю та насолоджуючись неймовірними краєвидами.
Досить суттєві зміни впродовж останніх кількох років відбулися у населених пунктах Великоомелянської ОТГ, причому, як за кошти платників податків, так завдяки і благодійникам. Серед останніх варто виділити мешканця Грушвиці Першої, депутата Рівненської міської ради Романа Стасюка. За його сприяння нині там триває реконструкція пам’ятки археології місцевого городища з облаштуванням веломаршруту навколо нього.
Ось так має виглядати Грушвицьке городище згідно проєкту
-«Дуже багато людей полюбляють їздити велосипедами та захоплюються цим видом спорту. Минулоріч відбувався Перший весняний веломарафон Рівненська сотка “Рівно100”, фініш якого був у Грушвиці. Я навмисно зробив навколо городища коло та проклав веломаршрут, щоб велосипедисти могли не просто їздити, а й милуватися красою та краєвидами Грушвиці, мали можливість піднятися на городище. А ще звідти є виїзд на хорошу дорогу, яка веде на Мартинівку, де відбудована капличка, знаходиться чеська школа. Привабливий туристичний маршрут виходить», — розповідає Роман Стасюк.
Грушвицьке городище розташоване у Грушвиці Першій
Варто зазначити, що проєкт реконструкції території Грушвицького городища Х-ХІ ст., включає в себе і відновлення зруйнованої частини земельного валу древнього поселення у Грушвиці Першій. Експертний звіт на замовлення Грушвицької сільради було отримано ще минулого року. Тож нині роботи з його облаштування тривають.
Грушвицьке городище було побудоване, як захисне укріплення орієнтовно в Х ст. ще до приходу на Волинь династії Київських князів Рюриковичів. Це місце могло слугувати для громадських зібрань або язичницьких релігійних обрядів. Воно займає мисоподібний виступ висотою в 15 метрів, по периметру укріплення було захищене насипним валом. Не чекаючи бюджетних коштів, яких з приходом нової злочинної влади у місцевих бюджетах й так суттєво поменшало, відновлювальні роботи розпочалися за фінансовий ресурс Романа Стасюка.
Цілком ймовірно, що в більш пізній період городище використовувалося як дерев’яний лицарський замок. Поселення в ті часи знаходилося за 400 метрів від городища на пагорбі, де зараз розташована церква та найближчі господарства.
У селі навіть існує легенда, що на вершині пагорба колись була церква, яка пішла під землю. І, якщо рано-вранці на Пасху прикласти вухо до землі, то можна почути церковні передзвони. Також існують перекази, що на городищі був глибокий колодязь, пов’язаний із сучасною церквою підземним тунелем.
Наразі роботи там не зупиняються. На вершині городища, де згідно легенди колись була церква, вже встановили спостережну вежу, а також розпочали роботи з відновлення зруйнованої частини земельних валів. Попереду завершення укріплення земельних валів, утворення насипу в місцях руйнувань та спорудження муляжу городища з облаштуванням прилеглої частини території. Загальна вартість усіх робіт з реконструкції, згідно експертного висновку, перевищує 4 мільйони гривень.
-«Я люблю своє село не голосними заявами, а конкретними справами і цю любов разом з дружиною Ориславою ми демонструємо вже багато років. Мені дуже хочеться, щоб, коли до нас приїздять іноземці, вони бачили, що ми теж частина Європи. Щоб це проявлялося у стані наших доріг, у зовнішньому вигляді та базі об’єктів освітньої, соціально-культурної сфер, у благоустрої. Але, як би це пафосно не звучало, не мають майбутнього ті люди, які забувають своє минуле, свою історію. Саме тому я докладаю чималих зусиль, щоб зберегти та популяризувати історію Грушвиці. Бо вона справді унікальна! Тут перетинається стільки народів, стільки різноманітних культур! Маємо це все зафіксувати і передати як пам’ять наступним поколінням. Заїжджайте до Грушвиці та самі переконаєтесь, як у нас красиво», — додає Роман Стасюк, акцентуючи, що навіть зараз, під час карантину, наша історична земля, величність рідної природи, може стати місцем захоплюючого і корисного дозвілля.
… Коли стоїш на оглядовій вежі Грушвицького городища, відчуваєш певну велич та неймовірну ауру, створену на цьому місці цілими поколіннями людей, які тут раніше проживали. Відновлювати такі місця – наш обов’язок, який, певно, мав би виконуватися за сприяння, а не перешкоджання влади всіх рівнів. Адже кошти на цей об’єкт при бажанні можна було знайти з різних джерел, проте влада цього не зробила. І тут, як часто буває у таких випадках в нашій країні, до справи знову беруться меценати та благодійники.
