Фото: Макс Требухов Олег Картавий під час тренінгу.
Звідки беруться інструктори
Олег Картавий прийшов у цю сферу 14 років тому, до цього він працював у лавах ДСНС і в Оперативно-рятувальній службі Києва. Крім того, має диплом медичного коледжу, але, каже, це не показник.
«Бути людиною з медичною освітою і вміти надавати екстрену допомогу – це дві різні речі. У медичних університетах часто цього не навчають», – пояснює інструктор.
Пройти інструкторський вишкіл було його особистою ініціативою. На той час в Україні були лише курси від Червоного Хреста, проходив курси за кордоном. Так, у 2010 році отримав фах інструктора Європейської ради реанімації. Згодом почав імплементувати алгоритми надання невідкладної допомоги за європейськими стандартами у власні тренінги, які почав проводити при Службі порятунку Києва.
Іван Ніколенко навчає цивільної медичної допомоги з 2015 року. Спершу співпрацював з Червоним Хрестом, далі долучився до Всеукраїнської ради реанімації. Минулого року з колегами вирішили створювати свій навчальний підрозділ в організації «Солом’янські котики».
«Якщо людина хоче навчати інших домедички, вона може прийти до представників міжнародних організацій в Україні. Є, наприклад, Американська асоціація серця, Всеукраїнська рада реанімації, Центр спецпідготовки. Приходиш, стукаєш у двері – і ніякого процесу з боку держави», – пояснює Іван.
Фото: надано БФ ‘Солом’янські котики’ Іван Ніколенко під час тренінгу
Як відкрити свій курс із такмеду, або Проблеми та біль тактичної медицини в Україні
Що все ж робить чи регулює держава
В Україні існує нормативно-правова база щодо невідкладної допомоги. Це наказ Міністерства охорони здоров’я №441 від 9 березня 2022 року. Він регламентує 29 порядків надання домедичної допомоги. Спирається наказ на Закон України «Про екстрену медичну допомогу» від 2012 року.
У цьому законі, між іншим, зазначений також перелік професій, представники яких повинні вміти надавати домедичну допомогу. Серед них працівники МВС, рятувальники, пожежники, працівники транспорту.
Крім того, існує наказ МОЗ №1627 від 2019 року, що дає три програми навчання, які повинні пройти люди без медичної освіти: 8-годинна, 40-година і 120-годинна. У цьому наказі є два рівні – інструктор першої допомоги і інструктор догоспітальної допомоги.
«Там прописано, хто з боку держави вважається інструктором, що має досягти цього рівня. Згідно з наказом, людина може тренінг пройти при закладах, які мають на це право з боку МОЗ», – зазначає експерт.
Тобто певний шлях в Україні все ж існує, але він не є легким, додає інструктор.
Фото: facebook/Центр Спеціальної Підготовки
«Бо, по-перше, ці курси мають проводити при центрах екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Вони можуть проводитись при медичних коледжах і медичних вишах. Але, правду кажучи, вони проводяться достатньо епізодично», – пояснює Олег Картавий.
Через це навіть не всі медичні працівники володіють достатнім рівнем обізнаності в наданні домедичної допомоги, зазначає експерт. Тут вас і нашатирним спиртом пробуватимуть привести до тями, і швидку чекатимуть при кровотечі, і не вважатимуть потрібним використати автоматичний зовнішній дефібрилятор.
Тим часом у Міністерстві охорони здоров’я кажуть, що триває впровадження навчання з домедичної допомоги для медиків. У кінці травня, наприклад, готують випустити онлайн-частину навчальної програми – теоретичну. Вона буде доступна на платформі «Prometheus», після проходження всіх блоків необхідно буде складати іспит, розповів на Українському форумі з тактичної медицини Олександр Ніколаєв, державний експерт МОЗ.
Друга частина – практична, її проводитимуть на місцях під контролем уже підготовлених інструкторів. Третя – контроль якості, для цього створюватимуть спеціальні екзаменаційні комісії.
Проходити курс потрібно буде раз на п’ять років, а загалом планують запустити цей механізм на кожні два роки.
«Цей курс має стати певним скелетом, базисом, на який буде нарощуватись усе інше. А цей базис повинні будуть знати всі медики», – пояснив Ніколаєв.
У минулому році кількість медиків в Україні скоротилась на 14%, — звіт Українського центру охорони здоровʼя
Фото: надано БФ ‘Солом’янські котики’
А що ж з приватними курсами
«Тут усе тримається на трьох китах: совість, критичне мислення і репутація. Центри, які хочуть навчати сертифіковано і за міжнародним стандартом, самі стежать за якістю і доказовістю інформації, що подають. Люди, які не мають критичного мислення або думають, що вони найрозумніші чи найхитріші, починають викладати як інструктор.юей, і фіг ти їм що доведеш», – зауважує Іван Ніколенко.
Офіційно ніякої реєстрації для подібних курсів не вимагається. «Солом’янські котики», наприклад, зареєстровані як благодійна організація, з інструкторами вони теж мають оформлену співпрацю. Для них організовують і сертифікацію, наприклад, від американської Національної асоціації екстрених медичних техніків (National Association of Emergency Medical Technicians – NAEMT).
Але якщо хтось раптом надумає організувати свій курс за якоюсь «авторською» програмою – він не зустріне перешкод.
«Те, що інструктора.юей з нами немає вже після розголосу – це хороша історія, але насправді ми не знаємо і не можемо знати, скільки є хороших центрів, а скільки поганих, несистематизованих, непрофесійних. І останніх може бути в рази більше, таких, що просто немедійні», – вважає Ніколенко.
Фото: facebook/Центр Спеціальної Підготовки
Як відрізнити якісний курс від неякісного і як вибрати інструктора
«Перш за все треба поцікавитися, чи інструктор має сертифікацію від котроїсь із міжнародних організацій: наприклад, Європейської ради реанімації, Американської асоціації серця або державний сертифікат», – пояснює Олег Картавий.
І нагадує: наявність медичної освіти в інструктора не гарантує, що він має якісні знання з домедичної допомоги.
«Інструктор має бути сертифікований саме як інструктор», – додає Картавий.
Крім того, важливо поцікавитися, за якими програмами проводиться курс і чи відповідає він чинному законодавству – згаданими вище документами.
Іван Ніколенко також радить оцінити компетентність інструктора: як він відповідає на запитання аудиторії; чи може доступно пояснити, чому треба робити саме так, а не інакше і підкріпити це доказовою базою.
«Також це людина, яка вміє працювати з аудиторією, з увагою, правильно побудувати курс. Це людина, яка не боїться критики і адекватно реагує на неї», – додає він.
LB.ua додає добірку перевірених центрів і організацій, які проводять курси з домедичної допомоги для цивільних:
- Товариство Червоного Хреста в Україні,
- Навчально-тренувальний відділ при Центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф,
- Центр спеціальної підготовки,
- Солом’янські котики,
- MotoHelp,
- FAST.
Минулого року в Києві майже 2,4 тисячі громадян пройшли організовані містом тренінги з домедичної допомоги
Фото: надано БФ ‘Солом’янські котики’
Як повинна працювати освітня система надання домедичної допомоги
Обидва інструктори наголошують: популярність курсів з домедичної допомоги, як і у 2015 році, поступово йтиме на спад, оскільки очевидна загроза – війна – для значної частини суспільства відступила.
«Ми щодня проводимо заняття і з медиками, і з людьми, які не мають медичної освіти. То більшість із цих людей корпоративні, тобто платить власник компанії, де вони працюють. І люди до нас приходять, як на тимбілдинг, вони вже заспокоїлися», – ділиться спостереженнями Олег Картавий.
«Але і курси для цивільних поки що збираються. Та якщо раніше до нас була велика черга, то зараз вона, звісно, зменшилася, хоча групи і далі набираються», – розповідає Іван.
Це має бути вибудована ціла система, а не хвилеподібні епізоди із зацікавленням до курсів, вважає Картавий.
«У деяких країнах Європи курси, які навчають людей першої допомоги, можуть упроваджувати ще з початкової школи або якісь елементи цих навчань можуть бути імплементовані в гру дітей в дитячому садочку. Це 5–6–7 років», – пояснює він.
Тобто спершу дитину вчать елементарних дій: як поводитися при опіку чи коли хтось у безсвідомому стані, коли потрібно покликати дорослих. Адже вчити дитину серцево-легеневої реанімації немає сенсу, якщо вона не розуміє, що таке процес вмирання тіла, каже експерт.
Фото: facebook/Центр Спеціальної Підготовки
«А далі підлітки і дорослі мають проходити подібні вишколи регулярно. Це встановлюється державою і сферою діяльності цієї людини. Курси мають бути системними – раз на два-три роки людина має проходити підвищення кваліфікації і до цих тренінгів додають якісь певні елементи», – пояснює Картавий.
І пригадує, як на тренінг до них прийшов 27-річний громадянин Чехії, для нього то був уже п’ятий тренінг за доросле життя.
Іван Ніколенко погоджується, що оптимальний варіант – оновлювати знання і навички що два роки. Хоча, звісно, раз на рік було б краще.
«Бажано, щоб це була регулярна основа на рівні держави. І нагляд за цим має бути, вважаю. Бо накладання турнікета – це не історія з велосипедом. Є дослідження, які показують, що здобута навичка втрачається доволі швидко – 6-9 місяців. Плюс це не працює так, що можна прийти і подивитися, це треба робити своїми руками, щоб у критичній ситуації не думати, не стояти, а діяти, бо часу обмаль – від декількох хвилин до 60 секунд залежно від обставин», – пояснює інструктор.
Улітку 2022 року цю тему на рівні міністерства почали обговорювати в освітянській спільноті. Іван каже, що таку тенденцію в «Солом’янських котиках» теж помітили, досить часто до них зверталися і самі вчителі, і директори з проханням провести тренінг для колективу. Але й історії є різні.
Фото: надано БФ ‘Солом’янські котики’
«На одному з останніх тренінгів була вчителька, яка в кінці каже: «Ну, я поняла одне – краще чекати професіонала». Тут крутись як хочеш, але це твоя відповідальність – надати людині допомогу. Люди бояться брати відповідальність. І одна з цілей курсів – виростити в людях упевненість у тому, що вони можуть надати допомогу», – наголошує він.
Тактична медицина: сучасна й радянська. Військові медики про те, що рятує
Фото: facebook/Центр Спеціальної Підготовки
Катерина Амеліна, кореспондентка LB.ua