За інформацією: Суспільне Суми.
Сергій Кочерга з позивним «Шопен». Червень 2023 р. Фото: Суспільне Суми
Сергій Кочерга з позивним «Шопен» — боєць-десантник першої роти 81-ї аеромобільної бригади. Один з тих, хто 24 лютого боронив Суми від російського наступу. Чоловік, разом із побратимами, дав бій російським колонам біля колишнього артучилища в перший день повномасштабного вторгнення. У червні 2023-го отримав нагороду "Захисник України. Герой міста Суми". Про події лютого 2022 року, що відбулись біля Сумського кадетського корпусу, розповів Суспільному. Публікуємо його розповідь від першої особи.
"Місто в оточенні. Тут будемо битися до останнього"
Коли ми тільки зайшли в місто Суми, ми спочатку поїхали по окружній, повернули наліво, зі сторони Роменської траси зайняли перший рубіж. Це саме наша рота. Бо в кожної роти були свої точки, де ми були повинні зайняти оборону. По факту, ми повинні були зайняти кругову оборону міста.
Зустріли першу колону противника, дали їм бій. В нас сили були нерівні, в нас були на озброєнні тільки БМП, СПГ і одна ЗУ-23-2, а там їхала дуже велика колона, близько 200 одиниць техніки. Важка броньована техніка: танки, БТР-82, БМП, два БМП-3. Ми їм підпалили перший БТР, спалили ще якусь колісну техніку, не пам’ятаю, чи КамАЗ, чи "Урал", і відкотилися буквально кілометри на чотири вглиб міста, там зайняли кругову оборону.
І тут нам сказали, що вже місто в оточенні. Сказали: тут будемо битися до останнього. Потім ми з’єдналися з першою ротою і переїхали вже під вечір до артучилища. Тут зайняли кругову оборону, проганяли місцевих жителів, які не розуміли, що йде війна і ходили собі гуляли, знімали нас на камеру. Ми не могли зрозуміти, де противник, а де люди, місцеві жителі.
Під’їжджають до нас якісь машини, лякаються, можливо, це були цивільні, можливо, це вже були ДРГ. Розверталися різко – виїжджали. В мене стояла БМП біля КПП. Близько другої ночі я чую команду: "Увага". Дивлюсь – їде колона противника. Вони заїжджають до нас, в нас БМП з українськими прапорами. Він — КамАЗ — під’їжджає напроти моєї машини, відкриваються двері, вилазить чи сержант, чи солдат російський, говорить: "Парни, вы откудова, дайте проехать". Піднімає голову, а я якраз в цей момент навертаю на його обличчя пушку. Він вже зрозумів, що це не його хлопці, побачив прапор, закриває двері, включає задню передачу.. Але не встиг, ми вже почали вести вогонь, буквально три хвилини — і вони всі вже горять.
Тут лежав їхній майор загиблий, начальник чи логістики, чи якоїсь служби ПММ, бо ми його потім документи забирали. В кабіні було двоє людей, в кунзі – близько 8 людей.
"Людина взяла в руки зброю захищати своє місто"
Що найбільше запам’яталося – нерозбериха була. Ми не розуміли, де та хто. Де ворог, а де друг. ТРО, люди ходили в цивільному одязі, з автоматами в руках: де він його взяв, хто він такий. Для мене було найстрашніше, що цивільна людина, яка не вміє користуватися зброєю, могла собі нашкодити або моїм побратимам.
Коли ми вели вогонь по противнику, дідок з територіальної оборони просто стояв, валив з РПК в стовп перед ним, що за п’ять метрів. Рикошет – в різні сторони. Як нікого не зачепило – це просто чудо. Людина була ненавчена, але вона взяла в руки зброю, захищала своє місто, це вже геройський вчинок, я вважаю.