Світлана Білоус21.04.20250 100
Максим Жилко — майор служби цивільного захисту, начальник аварійно-рятувальної частини з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС України у Чернігівській області: бути там, де найстрашніше — заради тих, хто чекає на порятунок.
Про це повідомляє У ДСНС в Чернігівській області.
Усе почалося з дзвінка. 24 лютого, ранок. Максимові зателефонували й сказали: обстрілюють Чорнобиль. А потім, одна за одною, ракети впали по всій Україні. Дружина не могла стримати паніку. Максим залишив їй коротку інструкцію: «Збирай речі», а сам поїхав на заправку. Там зустрів поліцейських — мовчазний обмін поглядами, бо слів не потрібно було, аби все зрозуміти. Через годину він уже відвіз дружину і дітей до батьків, а сам повернувся. На службу. До своїх.
Його не раз тягнуло на фронт. Взяти до рук зброю, йти разом з іншими — вибивати ворога з нашої землі. Але він розумів: тоді просто не буде кому виконувати те, що мав робити він: розбирати завали, гасити пожежі, рятувати, шукати, витягувати, ідентифікувати. Його фронт — це вогонь, бетон, кров і надія.
На Чернігівщині попрощалися із загиблим воїном
Перший виїзд, пов’язаний з бойовими діями, він пам’ятає до секунди. 26 лютого. На один з обʼєктів прилетіла ракета — були загиблі. А потім — вулиця Чорновола, зруйновані будинки, школи, лікарні, обєкти критичної інфраструктури. Життя падало поверх за поверхом. Максим і його підрозділ врятували більше 20 людей з-під завалів.
«Було відчуття, ніби все це — сон. Рештки людей, понівечені тіла, палаючі авто. Ми приїхали — і десять секунд стояли в ступорі. Потім — працювати. Ми гасили пожежу, рятували людей. Горіла нафтобаза, будинки по всьому місту! Ми не знали, коли приїде підмога. Але з нами стало легше».
За врятовані життя Максим отримав орден «За мужність».
«Це нагорода, яка дає моральну підтримку. Але краще було б її не мати. Якби можна було обміняти на врятовані життя… Розумієш, скільки горя все принесло».
Вони вчилися виживати — як могли. Готували на буржуйках і мангалах. Воду збирали з дощу, кип’ятили її. Хоча б не залишитись зовсім без нічого. Пальне завжди було — це означало, що кожен виклик буде виконано. Допомога встигне.
Максим не може спокійно дивитися новини.
«Бачиш, як ракети летять знову. І ти розумієш: може повторитись. Війна не стала звичкою. Просто стала частиною роботи. І кожного разу — хочеться, щоб ніколи більше».
«Це запам’ятається на все життя», — говорить Максим. Бо він був там, де не витримував бетон. Там, де все падало, а хтось ще тримався за життя. І він прийшов, щоб дістати їх звідти.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Tags