ОСВІТА
Жити в середовищі своїх здорових однолітків, брати участь у житті навчального закладу і таким чином привчатись до активного життя у соціумі – таку можливість дає інклюзивна освіта дітлахам з вадами розвитку. Однокласники ж вчаться толерантно сприймати таких людей і ставитися до них як до рівних.
Про це інформують на сайті Житомирської міської ради.
На сьогодні 276 житомирських дітлахів охоплені інклюзивним навчанням. У 30 міських закладах загальної середньої освіти — 28 комунальних та двох приватних – створено 215 інклюзивних класів.
Ми вирішили подивитися на прикладі, як впроваджується інклюзивна освіта у Житомирі, а також поспілкуватися з тими, чия роль є величезною у забезпеченні належного навчального процесу для учнів з особливими освітніми потребами та й решти школярів у класі. Посада асистента вчителя вкрай важлива для української школи. Асистент безпосередньо допомагає учневі адаптуватися до навчальних матеріалів, веде документацію, сприяє вияву й розкриттю здібностей, талантів та обдарувань учнів.
У Житомирській ЗОШ №14 інклюзивне навчання впроваджено з 2012 року. На сьогодні у 15 класах закладу навчається 19 дітей з ООП. Також тут функціонує два спеціальні класи для дітей з порушенням інтелектуального розвитку. У школі створено методоб’єднання асистентів вчителів, кожен з них працює над своєю проблемною темою.
Всі діти мають вчитися разом
«Всі діти мають навчатися разом, і це – головне. Діти з інвалідністю та їх здорові однолітки не розділяються, не дивлячись на те, що між ними існують відмінності. Що це дає? Вони будуть більш впевненими у собі, зростає рівень їхньої самостійності та самооцінки», — розповідає Наталія Палій, яка вже п’ятий рік працює асистенткою вчителя.
Настуня – одна з тих дітей, які потребують інклюзивного підходу. Пані Наталія зізнається, що спочатку дівчинці було складно орієнтуватися на уроках й слід було зосереджувати її увагу на тому, що каже вчитель, які завдання виконують діти. Зараз Настя набагато краще сприймає матеріал, виконує завдання, вчить вірші. Тепер вона чітко знає правила внутрішнього розпорядку, стала організованішою, успішно працює в групах з учнями.
«Діяльність дитинки оцінюється саме з позиції прогресивного розвитку, а не з обсягу набутих знань і тим більше не у порівнянні з іншими дітьми», — каже Юлія Пехоцька, заступниця директора з навчально-виховноїроботи, яка опікується інклюзивним навчанням у школі. -Якщо ж його немає, слідпереглядати індивідуальнупрограму розвитку дитини».
Відповідно до свого плану розвитку Настя має у школі корекційні заняття. Важливо, що у закладі є ресурсна кімната, де діти займаються з психологом та дефектологом можуть відпочити, а потім повернутися знову до класу.
Кожна дитинка з ООП має свій індивідуально-освітній маршрут…
Індивідуальна програма складається на кожну дитинку з ООП впродовж двох тижнів від початку навчання. Вона узгоджується з батьками та затверджується директором освітнього закладу. Такий індивідуально-освітній маршрут розробляють соціальний працівник, шкільний психолог, асистенти вчителя та дитини, реабілітолог, дефектолог, вчителі-предметники – команда психолого-педагогічного супроводу дитини. Педагоги кажуть: батьки є рівноправними та найважливішими учасниками команди супроводу дитини. Мама Насті відвідує корекційно-розвиткові заняття, які проводять психологи та логопеди, аби мати розуміння того, як працювати з дитиною вдома. А про успіхи та труднощі у навчанні консультується з асистенткою.
Визначенням особливих освітніх потреб дитини та умов для організації інклюзивного навчання займаються фахівці інклюзивно-ресурсних центрів за наслідками проведеної комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини. До слова, в приміщенні ЗОШ №14 знаходиться інклюзивно-ресурсний центр №3, який обслуговує дітей від 2 до 18 років.
Супровід дитини педагоги та психологи здійснюють упродовж усього періоду навчання з обов’язковим залученням батьків до освітнього процесу.
Соціалізація дитини – головне
Завдання педагогів – керівника інклюзивного класу та асистента — не просто навчити дітей базових шкільних знань: важливо, щоб учні навчилися взаємодіяти. Настя вчиться у 5-Б класі, де загалом навчаються 25 учнів. У колективі інклюзивного класу важливо створити атмосферу приязні та психологічного комфорту, а це, погодьтеся, вимагає від педагогів не тільки спеціальних знань, а й великої душевної сили.
«Дитина має спокійно знаходити спільну мову з однокласниками, встановлювати комунікаційні лінії», – зазначає Наталія Палій. — Соціалізація дитини — ось що є важливим чинником повноцінного розвитку особистості».
Тут різними методами намагаються донести до дітей, що слідтолерантно ставитися до особливостей однокласника: «Обговорюємопоняття «толерантності», «цінності людини», організовуємо різні заходи, такі як скринька добрих справ, усний журнал «Необмежені можливості дітей з ООП…..». Педагоги підкреслюють: якщо дитинка, що потребує інклюзивного підходу, розпочинає вчитися з першого класу, тодіпроцес адаптації дітей з ООП таналагодження взаємодії між учнями в класі проходить швидше, позаяк дітлахисприймають все «так, як має бути».
У ЗОШ №14 учні, які навчаються за інклюзивною формою, беруть активну участь у загальношкільних заходах, долучаються до різних акцій та ін. «Настя — талановита дівчинка, гарно танцює і любить виступати перед публікою, а на свято вчителя вона вразила всіх своїм співом», — говорить пані Наталія.
Про труднощі інклюзивної освіти…
На запитання, з якими труднощами інклюзивної освіти доводиться стикатися, та як їх подолати, пані Наталія відповідає так: «Стереотипи щодо навчання дітей з різним порушеннями розвитку разом із їхніми здоровими однолітками — це найбільша проблема. Хоча в суспільстві наразі вже переосмислюється ставлення до дітей з особливостями психофізичного розвитку, однак до подолання цих стереотипів нам ще далеко».
Інколи, каже пані Наталія, батькам важко погодитися з фактом, що їхня дитинка має особливості розвитку. Правильне сприйняття батьками своєї особливої дитини, сприятливі умови для її розвитку та виховання – це найважливіша запорука подальшої успішної її соціалізації.
«Від мами і тата мають бути любов і підтримка, адже сім’я – це перший соціалізуючий інститут для малечі. Інакше процеси дорослішання та соціалізації можуть піти у повільнішому темпі».
Також часто батьки інших учнів не хочуть, щоб в класі разом з їхніми дітьми вчилися діти з особливими потребами, і це ще одне болюче місце інклюзивної освіти. Фахівці переконують батьків, що інклюзії боятися не потрібно, і що її впровадження ніяким чином не порушує права та не заважає розвитку інших дітей. Юлія Пехоцька розповідає, що при дослідженні рівня згуртованості учнів одного з інклюзивних класів результати виявилися такими, що кожна дитина хоче бачити в колективі свого однокласника – хлопчика, який має порушення опорно-рухового апарату. І тут йде мова не стільки про співпереживання, як про прийняття такої дитини…
Позиція мами
Спочатку мамі Насті було важко сприйняти те, що дитині слід вчитися в інклюзивному класі, позаяк ззовні дитина не має якихось особливостей. Після спроб вчитися у звичайному неінклюзивному класі та консультацій з фахівцями зрозуміла: для її дівчинки найкращим способом навчання є інклюзивний — задля підтримки та розвитку сильних сторін дитини. Каже, що були побоювання щодо стосунків і ставлення до дитини у класі. Однак дівчинка відразу пішла на контакт з фахівцями та швидко освоїлася, ніколи не говорила, що почуває себе «інакшою» та що їй некомфортно. Мама каже: прогрес помічає й у навчанні.
«Переді мною стояв вибір: залишати дитину вдома чи переводити до іншої школи. .. Довго вагалася, та сьогодні впевнена, що зробила правильно. За роки навчання доньки відчула, що присутність помічника для її дитини необхідна, адже це допомога, підтримка дитині… Вона не замикається в собі і почуває себе досить впевнено», — каже пані Анна.
Командна робота – найважливіший чинник успішності інклюзії
Для успішної реалізації інклюзивної освіти головним є ефективна співпраця вчителів, відповідних фахівців, батьків та учнів. Наталія Палій каже: всі спеціалісти з проблем розвитку дітей мають бути партнерами. Якщо команда роботи психолого-педагогічного супроводу дитини узгоджена, поставлено правильно ціль, визначено шляхи її реалізації та проводиться моніторинг реалізації досягнень дитини – це найважливіший чинник успіху.
Головним у роботі з дітьми з ООП пані Наталія вважає довіру. «Емоційний контакт та встановлення довірливих відносин з дитиною — це є головним для мене у роботі з такими дітками». Кожній дитині у певний період потрібен наставник та допомога, а дитинка з ООП такої підтримки потребує значно більше.
«Для того, щоб дитина краще вчилася, щоб застосовувала і формувала вміння й навички для подальшого самостійного життя, ми, педагоги, маємо стати друзями-наставниками, помічниками для них у дитячому колективі, консультантом для батьків. Та при цьому обов’язково слід розуміти та враховувати її освітні потреби».
Пані Наталія показує документацію: індивідуальну програму розвитку дитини, індивідуальний навчальний план, журнал спостереження, портфоліо дитини. Без перебільшення, асистент учителя – це важливий представник шкільної спільноти. Йдеться не тільки про «додаткову пару рук та очей», які є дуже необхідними для належного проведення уроку в інклюзивному класі. Асистент учителя залучений до роботи над індивідуальною програмою розвитку, графіком роботи, розкладом уроків, щоденником спостережень і журналом щоденного обліку роботи. Праця, яка вимагає від людини не тільки бути свідомим своїх обов’язків та знати сучасні методики викладання, а й плекати низку цінностей та особистих якостей… Саме тому роль асистента вчителя має бути оцінена в суспільстві на належному рівні.
