Масани можна назвати чи не найбільш молодим мікрорайоном Чернігова. Так, він почав активно розбудовуватися лише наприкінці 80-х років, а левова частка будинків з’явилася тут упродовж останніх двох десятиліть. Цей процес, як відомо, триває й до нині. Утім, попри зміни обличчя, дещо в житті цього місця лишається сталим упродовж майже чотирьох століть – його назва. Адже вона, якщо вірити письмовим джерелам, лишається незмінною як мінімум з 1638 року.
Село Масани, яке пізніше перетворилось на район міста, виникло, коли козаки чернігівського старости Марціна Каліновського заснували цілий ряд населених пунктів довкола тогочасного Чернігова. Так, у подимному реєстрі 1638 року воно згадується поряд із Жолвинкою, Півцями, Свином, Бобровицею, Сябричами, Полуботками, Лопатином, Котами, Уланівом. На той момент у ньому було всього 13 господарств, або, як тоді казали, димів.
Козацьке село на 13 дворів
Звичайно ж, без наявності чітких письмових джерел, які б указували конкретні прізвища, про першопоселенців села Масани говорити складно. Однак цілий ряд дослідників виводить цю назву саме від прізвища Масан. При цьому, враховуючи, що назва мікрорайону вжита у множині, можна припускати, що 400 років тому тут жила ціла родина або ж кілька людей із таким прізвищем.
Справа в тому, що прізвище Масан, а також похідне від нього Масановець та русифіковане Масанов живуть у Чернігові й донині. При цьому, судячи з існуючих даних, таких в Україні близько 300 і переважна більшість з них – у Чернігівському та Ріпкинському районах. Щоправда, Масанів багато і в Бердичеві на Житомирщині. А це може свідчити, що далекі предки чернігівських носіїв прізвища прибули на Сіверщину звідти. Та могло бути й навпаки.
Перша людина, від прізвища якої і виводиться назва мікрорайону, Ілля Масановець займав посаду бурмістра Чернігова в 1660–1666 роках. За рівнем впливу його можна порівняти із сучасним міським головою. А от батька Іллі звали Юрій Масан. І хоча відомостей про нього не збереглося, можна припустити, що саме він і був одним із першопоселенців та засновників однойменного села.
Про жителів тогочасних Масанів відомо не багато. Так, у письмових джерелах згадується козацька родина Молявок, які володіли там садибою та садом від 1677 року і аж до кінця ХVІІІ століття, та «обивателька мосановська» Феся Шпаківна Титова, яка й продала цю садибу одному з першозасновників вищезгаданого роду – «отаману» Яну Харитоновичу.
Упродовж двох століть після заснування села кількість жителів Масанів коливалася в межах кількох десятків. А от уже наприкінці ХІХ століття воно розрослося. У цьому, тоді ще приміському, селі була і своя церква, і два млини, і навіть постоялий будинок.
«Масани-city», або Від села до міста
Через дещо віддалене розташування Масани оминула хвиля приєднань довколишніх сіл до Чернігова, яка відбулася в 1973 році. У той час мікрорайонами міста стали такі великі села, як Коти та Бобровиця. Місто поглинуло Масани майже наприкінці існування СРСР – 1988 року.
Саме відтоді й почалася розбудова району, яка триває донині. Правда, на той час там критично бракувало комунікацій, а транспортного сполучення з іншими районами міста практично не було. Власне кажучи, до 90-х років жителі району скаржились на відсутність школи, дитячого садка і тролейбусної лінії. Проблеми з транспортом так нікуди й не поділися.
Утім, попри всі негаразди, з того часу Масани змінилися буквально до невпізнаванності. При цьому настільки бурхливими темпами, що серед молодих жителів Чернігова побутує назва «Масани-city», тобто «місто Масани». Адже через дещо віддалене розташування та майже суцільну приватну забудову сусідніх мікрорайонів Масани і справді починають нагадувати окреме місто.
А ось чи багато серед жителів цього мікрорайону нащадків першопоселенців села, осілих козаків Марціна Каліновського, достеменно сказати неможливо.
Дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці була збудована на Масанах не набагато пізніше від заснування села – наприкінці ХVІІ століття. На жаль, через злочинну політику, яка проводилася щодо архітектурних пам’яток за часів СРСР, упродовж кількох десятиліть вона була занедбаною і не дожила до приєднання села до Чернігова лише два роки (церкву розібрали в 1986 році).