Не так давно у Романові розпочав свою подвижницьку роботу благодійний фонд «Світлиця добра».
Не секрет, що ворог, з яким Україна змушена зійтися у смертельному двобої, дуже потужний. Ворог, який упродовж щонайменше пяти-шести років вів спеціальну і методично налаштовану підготовку до війни із Україною, зумів накопичити просто грандіозні потенціали та запаси. І нашим воїнам, які стали до бою із загарбниками, сьогодні дуже важко. Як би нам не допомагали, скільки не надходило б до України гуманітарної допомоги, ледь не щодня то тут, то там шириться клич про потребу допомоги тому чи іншому підрозділу ЗСУ. І благодійний фонд «Світлиця добра» лише за перший місяць своєї діяльності зумів об`єднати зусилля вже сотень, якщо не тисяч громадян. Вийшло так, що як тільки про появу і реєстрацію фонду стало відомо у Романові, звістка про нову благодійну структуру полинула, здається, по всіх куточках України. Вже за тиждень після реєстрації фонду до його організаторів звернулися воїни інженерно-саперної роти 48-ї бригади ЗСУ.
Про потребу в автомобілі підвищеної прохідності сповістив воїн-сапер Роман Гумінський, який довідався про «Світлицю добра» від романівчан, що сьогодні служать і боронять Україну у підрозділах 48-ї бригади. Для купівлі автомобіля потрібного класу і типу волонтерам потрібно було зібрати щонайменше 160 тисяч гривень. Але недарма кажуть про те, що головне – розпочати. Слід зауважити, що організатори і головні двигуни народно-солідарної допомоги у «Світлиці добра» (Ірина Топінко та Валентина Юшкевич) продемонстрували увесь арсенал своїх умінь, своїх здібностей переконати, підбадьорити, попросити багатьох людей про те, щоб воїни, які воюють на «нулі», мали під рукою усе необхідне. А це не лише автомобіль, кошти на купівлю якого назбиралися доволі швидко (всього за місяць). Поряд із автомобілем для саперів, який мали купити за місяць, у підрозділі зовсім іншої частини виринула проблема закупівлі шин для ремонту автомобіля, який потрапив під обстріл і вимагав ремонту.
За тиждень кошти на шини були зібрані (все це відбувається паралельно із процесом збору коштів на автівку для саперів), і вантаж одразу ж відправився на фронт. А звідти ледь не щодня лунають прохання про допомогу тепловізорами. І ціна потрібного для чергування на передньому краї «теплика» починається на відмітці 50 тисяч гривень. І все ж у «Світлиці добра» за півтора місяці після старту своєї роботи вже назбирали кошти на два тепловізори. Назбирали, вже купили і вже доправили. Тут знову ж таки, як завжди, трохи несподівано виринає потреба у коштах на купівлю кевларового шолома для бійця на передовій. Ось зараз, через тиждень, як у «Світлиці добра» по-серйозному взялися за те, аби купити шолом для бійця і на додачу спорядити шолом ще й навушниками, необхідні для закупівлі шоломів кошти вже майже надійшли.
Ірина Топінко як лідерка благодійного фонду каже, що лише обов`язкова адміністраторська діяльність займає щодня по 6-8 годин. Щонайперше треба відповісти на будь-який контакт, який зголосився відреагувати на заклик ініціаторів збирати кошти, поширювати прохання далі – до сусідів, родичів, односельчан. Комунікація – головна складова кампанії із будь-якої благодійності. І тут закони прості, але суворі. Друга складова діяльності благодійного фонду – репутація його засновників. Чіткість, публічність і сувора звітність. Ірина Топінко каже, що досі ніхто навіть не заїкнувся і не засумнівався у тому, що кошти і будь-яка допомога, зібрана на умовах благодійності, пішла кудись не туди. Бо за цим найдорожче – чесне ім`я і незаплямована репутація.
Про ще одну складову благодійності варто сказати окремо. Про те, яких фізичних сил, часу, енергії потребує уся робота із залучення допомоги. Далі – ще важче, бо люди приносять, надсилають і передають організаторам фонду, буває, не кілограми, а вже центнери продуктів, консервації, приготовлених домашніх страв. Про те, як Валентина Юшкевич дає усьому цьому раду, знає лиш вона. Але поки що результати роботи «Світлиці добра» – феноменально вражаючі. Фактично тиждень–два «Світлиця добра» витрачає на мобілізацію зусиль, коштів та ресурсів для закупівлі будь-якого предмету, який замовляють бійці із «передка». Іноді здається, що все – люди знесилені і, що казати, – збіднілі та навіть виснажені цілим роком війни, де немає вихідних, святкових днів чи відпусток. Але ж все таки надходить нова інформація, а з нею – прохання про допомогу. Люди знову відгукуються, розуміють, реагують і допомагають. Бо так треба. Задля нашої України і для її перемоги.
Віктор Першко