Про це інформують і Житомирському обласному краєзнавчому музеї. Зокрема, його директор Роман Насонов в дописі у мережі Фейсбук розповів цікаву й пізнавальну інформацію.
21 липня житомиряни мали змогу відзначити день народження Олега Ольжича та Олени Теліги у досить цікавому та неординарному форматі.
«Так повелося, що українські біографи, які досліджують життєвий шлях поборників української державності, акцентують увагу, насамперед, на політичні умови в яких вони жили. І зрештою складається враження, що той чи інший діяч(-ка) в силу обставин змушені були сидіти у задушному схроні і при тусклому світлі свічки писати програми, відозви. Але це ж далеко не так. Ольжич і Теліга аж ніяк не вписуються у такі межі. Для мене вони свого роду Бонні та Клайд українського політикуму п.п. ХХ ст», — зазначає Роман Насонов.
Маючи гарну освіту та подорожуючи світом, і Ольжич, а тим паче Теліга не могли бути осторонь від такої речі як МОДА. Так-так. Зокрема, Олена ну дуже любила фотографуватися і от саме на фото ми маємо змогу побачити, що її і зачіска, і одяг відповідають останнім тогочасним модним тенденціям. Коротка стрижка, волосся вкладене хвилями. Комірці на сукнях мережані, або вив’язані гачком. Як відзначає дослідниця Наталя Левченко «Завжди ефектно вбрана й завжди приязна (хоча, за власною оцінкою, — не красуня), Лена Шовгенева-Теліга була однією з найчарівніших жінок українського емігрантського середовища Польщі та Чехо-Словаччини 20 40 х років. Молоді люди втрачали через неї голову — і вона охоче відповідала на флірт». На сторінках часопису «Ілюстровані вісті», що виходив у Кракові в 1940 1941 рр., навіть з’явилася карикатура, на якій поруч зі словами пісні «А за мною, молодою, ходять хлопці чередою» зобразили Олену Телігу у вигадливому капелюшку (а вона мала смак вибирати їх) і з задертим догори носом. Вона вела за собою череду хлопців, а ззаду плентався пес. Теліга страшенно образилася. Їй не сподобався капелюх, не сподобалась її фігура.
Олег Ольжич в плані моди і стилю еволюціонував. Замолоду одягався скромно, недбало, не любив носити краваток – волів комір сорочки викладати поверх коміра піджака. «Звичайно мовчазний, висловлювався коротко й уривно, у розмовах міг вставити якийсь вислів, що його після повторювали й цитували. Міг сидіти в якомусь куті серед товариства, витягнути вперед довгі ноги в погано чищених черевиках і читати, а то й навіть писати на коліні свої шкільні завдання чи університетську іспитову працю», – розказує про Ольжича письменник Улас Самчук у спогадах «Лицар без страху й догани». Здобувши докторську ступінь, читаючи лекції в Європі і Америці, Ольжич вже не цурається костюмів та краваток – він має відповідати своєму статусу, а відтак і слідкувати за модою.
Отож, звертаючи увагу на подібні речі, бачимо, що і Ольжич і Теліга не були повними аскетами у плані одягу. А у свою чергу багатоукладність моди дозволяє більш розлогіше пізнати соціально-економічні, політичні та ментальні умови в яких вони жили.
За інформацією Житомирського обласного краєзнавчого музею
