Мистецтво — невід’ємна частина національної культури, джерело духовного розвитку і задоволення естетичних потреб суспільства. Творчі досягнення художників свідчать про потужний потенціал народу, сприяють створенню позитивного іміджу нашої держави у світі. День художника відзначається в Україні щорічно у другу неділю жовтня та цьогоріч припадає на 11 жовтня.
Ми поспілкувалися з художницею Ірою Кремер – полтавкою, яка останні 8 років проживає в Ізраїлі, та дізналися цікаві факти про її творчий шлях та новий мистецький проект “Україна під моєю шкірою”.
Іра Кремер має філологічну освіту, яку здобула у Полтавському національному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка, навчаючись на факультеті іноземної мови та зарубіжної літератури, проте малюванням захоплювалася з самого дитинства. У 2018 році вона прийняла участь у художній ярмарці в Італії — у місті Віченсе. Серед робіт всесвітньо відомих художників були виставлені три картини Іри. Рік тому, у Тель Авіві, вона приймала участь у фінальній виставці випусників школи мистецтв «Basis», де навчалася три роки. На виставці були представлені графіка, картини та керамічні вироби мисткині, що, розповідали про відносини художниці з її сестрою та досліджували тему жіночності.
Іра Кремер
Від захоплення до професії
Скільки себе пам’ятаю, то завжди захоплювалася малюванням. Мені дуже подобалось спостерігати за тим, як тато малює тваринок для мене в альбомі. Пам’ятаю, що малювала все своє дитинство, і уже потім, коли навчалася в університеті. Мені завжди хотілося малювати, але я не наважувалась навіть мріяти про те, щоб стати справжньою художницею.
Думки про те, щоб офіційно стати на шлях мистецтва з’явились коли я переїхала в Ізраїль на постійне місце проживання. Не маючи на той момент робочої візи, не могла працювати. Сумувала за Полтавою, у мене не було друзів і я не знала чим зайнятися у Тель Авіві. Вдома я знайшла книгу з поясненням як малювати портрети та перемалювала декілька. Чоловік був вражений результатом від моїх здібностей – не очікував, що я вмію так гарно малювати. Він наголосив, що мені варто знайти художню студію і хорошого вчителя живопису. Спочатку я скептично віднеслася до цієї пропозиції, але з часом наважилась, і два роки навчалась у студії литовського майстра Ісраеля Порта. У нього я навчалась фігуративному живопису. Ми малювали вуглем і пастеллю. Та згодом мені це стало не цікаво, адже фігуративний живопис не давав відповіді на моє питання «навіщо ж потрібне мистецтво».
Тоді я зважилась почати навчання у справжній школі мистецтв – “Basis for art and culture”. Мені надзвичайно пощастило — її якраз добудували та відкрили на гроші заможного мецената, жінка якого захоплюється мистецтвом. Це фантастична школа – 7 поверхів раю на 30 учнів та приблизно таку ж кількість вчителів. Навчання було безкоштовним і ми отримували стипендію. Я просто не могла повірити у своє щастя, адже нас навчали найкращі художники, фотографи та скульптори Ізраїлю. Крім того, кожних три місяці влаштовували різні культурні заходи, які приносили багато натхнення. У цій школі я навчалася три роки та випустилась у жовтні 2019. Після другого року навчання брала академічну відпустку, бо відчула інформаційне перенасичення і мені був потрібен час, щоб переосмислити набуті знання. Під час академічноі відпустки активно займалась мистецтвом і окрім живопису, відкрила для себе любов до фотографії. Цікаво, що після мого закінчення, школу закривають. Інвестори втратили інтерес до цього проекту. Тож мені надзвичайно пощастило — таке враження, ніби її відкрили спеціально для мене. Після навчання в школі мистецтв моє бачення світу, людей та ситуацій змінилося. Тепер я дивлюсь на речі ніби під іншим кутом. У всьому можна знайти щось цікаве та красиве.
Черпаю надхнення з українського народного мистецтва
Мене цікавить магічний реалізм – як у літературі, з тих часів, коли я вивчала зарубіжну літературу у Полтаві та захоплювалася письменниками цього жанру, так і у живописі. Мені подобається помічати цікаві моменти у буденному житті, природі, побуті, навколишньому світі, в інших людях та в собі. Я наче вириваю ці моменти з контексту, із загальної картини, та накладаю одне на одне. Мені цікаво поєднувати речі, які в житті та в природі не поєднуються. Саме це я і роблю у малюнках, фотографії та відео-перформансах. Це створює атмосферу магічного реалізму у моїх роботах – речі, які нам добре знайомі подаються у незвичайному контексті.
Тимчасове перебування у рідному місті надихнуло мене на нові проекти.
Нещодавно я вкотре відвідала Полтавський Краєзнавчий музей, і я зацікавилась орнаментами місцевої вишивки, килимарства. Я відчула потужний зв’язок зі своїм корінням, мене ніби магнітом тягнуло до цих речей. Орнаментами я цікавлюся давно, та раптом мені відкрилась таємниця витоків моєї об сесії. Я почала фотографувати вишивку на рушниках, сорочках, простирадлах, а потім за допомогою аплікації Photoshop у телефоні, нашаровувати ці зображення на фотографії частин мого тіла. Створюючи таким чином ефект вишивки на людській шкірі.
Таким чином Україна знаходиться під моєю шкірою, в крові, і як далеко б я не їхала – вона завжди в мені, бо я – це Україна. Так і народився мій мистецький проект – “Україна під моєю шкірою”.
З початку вересня я працюю над серією картин в основу яких покладені місцеві орнаменти. Мені цікаво вивчати походження цих візерунків, їх значення. А потім накладати на них зображення моментів, які хвилюють мене.
Наразі готові п’ять картин. Я планую працювати над цією серією до кінця жовтня.
Раніше ми писали, що займатися мистецтвом ніколи не пізно: полтавець відкрив у себе художній талант на восьмому десятку життя
Бажаєте отримувати найважливіші новини Полтави у месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram