Фото: Julia Berezovska/ Press office NBU
Днями у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №9510, який посилює відповідальність за затримку зарплати. Як відомо, на початку війни роботодавців звільнили від покарання за порушення зобов’язання щодо строків оплати праці, якщо це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій. Тобто фактично військовий стан дав роботодавцям можливість не платити своїм співробітникам, і вони охоче цією можливістю скористалися.
Наскільки своєчасно зараз посилювати відповідальність за невиплату зарплати і чи можна це вважати «роботою над помилками»?
Ситуація із зарплатами
Війна спровокувала на ринку праці справжній шок, від якого, незважаючи на позитивні тенденції, ринок не оговтався досі. Це і зростання безробіття, і обвал зарплат, і їхні невиплати, на які роботодавці під час війни фактично отримали індульгенцію.
Нагадаємо, що військовий стан звільнив українських роботодавців від відповідальності за порушення зобов’язання щодо строків оплати праці, якщо це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій чи інших обставин непереборної сили. Як ми вже писали раніше, звільнення роботодавця від відповідальності не звільняє його від обов’язку виплати заробітної плати після того, як підприємство почне працювати на повну силу, але сьогодні так далеко практично ніхто не загадує.
Водночас задля справедливості треба сказати, що і до війни покарання за затримки зарплат якщо когось і лякало, то не надто сильно.
Останні дані Держстату щодо заборгованості зарплат датовані 1 лютого 2022 року – тоді борги 129,5 тис. працівникам активних українських підприємств становили 3,1 млрд грн. У тому числі 1,3 млрд грн заборгованості було накопичено на державних підприємствах та 165,9 млн грн – на комунальних. При цьому працівникам промисловості заборгували 2,2 млрд грн, або 72,7% від загальної суми заборгованості.
За час війни статистика не оновлювалася жодного разу: можливо, немає достовірних даних, а можливо, ці дані настільки песимістичні, що публікувати їх не хочеться. Хоч якесь уявлення щодо ситуації із зарплатами дають опитування конкретних людей, які регулярно проводяться серед українських співробітників різними організаціями.
Наприклад, раніше ми писали про результати дослідження, проведеного компанією Gradus. І зарплатна статистика, отримана «з перших вуст», виявилася зовсім не позитивною. Зокрема, дві третини опитаних зазначили, що їхня зарплата стала меншою, ніж до війни, а про проблеми з виплатою зарплати говорить кожен сьомий-восьмий респондент. 43% (!) абсолютно не впевнені в тому, що їм виплачуватимуть гроші у майбутньому, що, звичайно, загалом не додає впевненості у завтрашньому дні.
Війна все спише?
Експерти, опитані KP.UA, кажуть, що заборгованість із зарплатою на рівні 1-1,5% від виплат в умовах війни можна цілком виправдано вважати не такою вже й великою. Щоправда, є підозра, що борги давно переступили цей рубіж, але, як говорилося вище, офіційного статистичного підтвердження цьому немає. До того ж економісти ставлять очевидне запитання: а де компаніям брати гроші на зарплати?
– Наші підприємства не друкують гроші, – каже аналітик Данило Монін. – Якщо немає продажів, то і грошей на зарплати теж немає. Тому вважаю, що посилення відповідальності за невиплату зарплати сьогодні є несвоєчасним. Складається враження, що наші депутати взяли курс на затвердження «війни немає» і вирішили підвищувати податки, запроваджувати перевірки та штрафи. Тільки все це призведе до зворотного ефекту та сприятиме ще більшому погіршенню стану підприємств під час війни та зменшенню кількості роботодавців через банкрутства. Наймані співробітники від цього не виграють.
З експертом важко не погодитись. Через повномасштабну війну з Росією чимало вітчизняних підприємств зазнали колосальних економічних втрат, і вони дійсно не мають можливості виплачувати зарплати вчасно та в повному обсязі. Але водночас є чимало роботодавців, які не доплачують своїм співробітникам без жодних на те «військових підстав», розраховуючи, що війна все спише. І ось із ними справді було б непогано розібратися на законодавчому рівні.
Ще один важливий момент стосується того, що війна затягується на невизначений час, і жити без зарплати місяцями просто неможливо.
– Те, що війна затягується, вже очевидно навіть найбільшим оптимістам, тому сьогодні треба переходити до заходів, які були до війни, – каже президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко. – У тому числі посилювати покарання за затримку зарплати та за зарплату в конвертах – у цих питаннях чекати завершення війни просто немає сенсу. Офіційна заборгованість становить 1% від загальної суми «білої» зарплати, тож великої проблеми в цьому немає. А ось змусити бізнес платити зарплати «по-білому» – це проблема.
Що у документі
Так чи інакше, але війна цілком очікувано посилила проблему заборгованості із виплатою заробітної плати – з цим економісти не сперечаються. Та й нардепам це, мабуть, чудово відомо. Ці знання та загальна напруженість у суспільстві спонукали депутатів на законопроєкт №9510 про внесення змін до деяких законів України про посилення захисту вимог працівників щодо виплати заборгованості із зарплатою, у тому числі й у разі неплатоспроможності роботодавця.
«Війна загострила необхідність внесення змін до законодавства, які посилять відповідальність роботодавця за затримку заробітної плати, забезпечать належний законодавчий захист права працівника на своєчасне отримання винагороди за працю і гарантують першочергове отримання заборгованості із заробітної плати і адекватної грошової компенсації», — говориться у пояснювальній записці до документа.
Законопроєкт передбачає зобов’язати роботодавця сплатити працівникові пеню, якщо виплату зарплати затримано більш ніж на 15 календарних днів після закінчення місяця, за який провадиться виплата. Розмір пені визначається трудовим чи колективним договором, але при цьому має бути не меншим за облікову ставку НБУ (на сьогодні вона становить 25%. — Авт.). Крім того, працівник зможе тимчасово припинити виконання роботи.
Також документом передбачено розширити підстави для судових наказів у тому випадку, якщо працівник вимагає стягнути не лише заборгованість із заробітної плати, а й компенсацію та пеню. Плюс передбачається виплата працівникові компенсації у розмірі трьох середньомісячних зарплат працівника за дванадцять місяців, що передують місяцю, у якому порушено справу про банкрутство або припинено трудовий договір. При цьому розмір компенсації обмежений 12-ма мінімалками на 1 січня відповідного року (на сьогодні ця сума дорівнює 80,4 тис. грн).
«Ложка дьогтю»
Автори законопроєкту структурували свій документ та коротко перерахували норми, які пропонують закріпити на законодавчому рівні:
посилення відповідальності роботодавця за затримку заробітної плати; забезпечення належного законодавчого захисту права працівника на своєчасне одержання зарплати; гарантування працівнику отримання адекватної грошової компенсації збитків, завданих порушенням термінів виплати зарплати; забезпечення створення гарантійної установи для посилення захисту вимог працівників щодо виплати заборгованості із заробітної плати у разі неплатоспроможності роботодавця.
І ось тут стала дуже помітна «ложка дьогтю», яка зіпсувала всю «бочку меду» підозріло добрих намірів наших депутатів. Метою законопроєкту є «забезпечення реалізації конституційних прав працівників на своєчасне отримання зарплати», але останній пункт перерахованих норм породжує невиразні сумніви. Чи не починається все це тільки з метою створення якогось «гарантійного закладу»?
Економіст Владислав Банков вважає, що фактично ми спостерігаємо спробу запровадити ще один податок, створивши для нього нову контору для працевлаштування потрібних людей. Тобто ні про яку «роботу над помилками» навіть не йдеться.
— Незважаючи на війну, депутати продовжують шукати нові можливості нажитися на своїх жебраках, — зазначив експерт у розмові з KP.UA. – Оскільки фонд буде сформовано саме із коштів на оплату праці, це означає, що простий працівник отримає менше гарантовано.
Водночас Олександр Охріменко заспокоює: навіть якщо цей орган створять, він не стане черговою «держкормушкою». Принаймні великою.
– Це буде нецікавий орган із невеликим бюджетом, і ніхто ніколи навіть не спитає, працює він чи ні, – вважає Охріменко. – Основна мета – «зробити красиво, як у ЄС». Просто піар, нічого особистого.