Літо… Чи не найулюбленіша пора для більшості… Насичене яскравістю кольорів, смаків, ароматів… Тут тобі і ягоди з фруктами, і запашні трави, і гриби…
Пропонуємо вам поринути в давню історію збирання та заготівлі дарунків літа.
Багаті лісові ресурси Житомирського Полісся сприяли розвитку однієї з найдавніших форм господарської діяльності людини – збиральництва, основним видом якого є заготівля лісових плодів (ягід, грибів, диких яблук та груш, горіхів, калини, шипшини, журавлини, березового соку тощо).
Частіше збирали ягоди чорниці, рідше – малини, суниці, смородини в плетені корзини руками або ж використовували дерев’яну гребінку, що мала дерев’яний корпус з ручкою та шість або вісім сталевих зубців.
Ягоди їли свіжими, варили, використовували в лікувальних цілях, сушили на печі та продавали.
Плоди шипшини, для прикладу, збирали пізньої осені, промерзлу, тоді вона надзвичайно смачна. Відваром лікували захворювання печінки.
Журавлина зимова та весняна смакувала найкраще. Вживали її в натуральному вигляді. У найбільш врожайні роки заготовляли особливо багато. Готували з журавлини квас, кисіль, пили як освіжаючий вітамінізований напій, відвар – при застудах та пропасниці.
Неабияку роль у збиральництві нашого краю завжди відігравало «полювання» на гриби. Здавна майже кожен знав та вмів розрізнити білі, боровики, краснюки, моховики, маслюки, лисички, решетюки, березюки, опеньки, печериці, сироїжки, грузді та ін. Деякі з них мають локальне поширення. Так, в західних районах Полісся зустрічаються «земниці», «голубки», «сертюки», «багнюки» – Старовижівський район Волинської області; «бабки» – Ковельський район Волинської області; «вовнянки», «підвишники» – Овруцький район Житомирської області.
Зібрані гриби перед використанням ретельно мили та чистили. Ті, що заготовляли на зиму (білі), сушили на печі, розкладаючи на черінь або ж на металевий лист, встелений соломою. Інколи їх при цьому нанизували на нитку. Сушені гриби продавали на базарі усім охочим або ж купцям зі спеціалізованих ринків. Наприклад, в першій половині ХІХ століття купці продавали білі сушені гриби по 4-6 карб. за пуд.
Готували страви і з пелюсток троянд (варення без додавання цукру), диких яблук та груш.
Стебла дикої коноплі, що росла на луках та полях, широко використовували як матеріал для ткацтва, а насіння – в їжу (подрібнювали та варили каші, відвар – як седативний, снодійний засіб при безсонні).
У голодні роки поліщуки збирали лободу та варили з неї суп.
Щавель, кропива, «верес», звіробій, «бодринець», васильки, синя волошка, дереза, «зозульник», «калюжник», подорожник – всі вони стоять на ряду з найпоширенішими та найефективнішими лікарськими засобами.
Що ж до коренеплодів, то найбільш вживаними стали: коріння пирію та «молочника» – їх сушили, подрібнювали в ступі, додавали борошно і випікали «пампушки», «палянички»; дикий часник, дика морква та буряк; корінь бобовника, лопуха, живокосту – з лікувальною метою.
Навіть сьогодні відвари з кори дуба, крушини чи калини рятують інколи життя. Сировину знімали з дерева в період сокогону, сушили на свіжому повітрі під повіткою, а також використовували для виготовлення личаків, дублення овчини, з липової кори плели рогожі.
Будуючи дерев’яні будинки, поліщуки утеплювали їх мохом. Найкращим вважався мох з хвойного лісу.
Збір запашних, цілющих трав мав на меті і гігієнічне призначення. Наприклад, у відварі зі свіжого сіна купали маленьких діток, а відваром кропиви, ромашки, чебрецю мили голову та волосся.
В ХХІ столітті збиральництво як фактор поповнення харчового раціону займає почесне місце. Та осучаснення цього виду діяльності на Поліссі обмежилося збиранням лісових дарунків, в основному грибів та чорниці, лікарських рослин та бруньок.
молодший науковий співробітник
відділу етнографії Бабська О.О.
Житомирський обласний краєзнавчий музей