За інформацією: Суспільне Вінниця.
Суспільне Тернопіль
Заслужений артист України, актор театру і кіно Сергій Андрушко народився на Вінничині. Він зіграв понад сто ролей. Із перших днів повномасштабного вторгнення став добровольцем, вступивши до 105 бригади тероборони. За цей час побував у гарячих точках, був поранений. 59-річний боєць розповів Суспільному про свою роль у захисті держави.
Основне місце твоєї роботи – Тернопільський академічний обласний драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка. Який у тебе стаж служби в театрі до війни?
Стаж служби у мене понад 30 років.
Коли ти прийняв рішення йти добровольцем до місцевої тероборони?
В перший день я не пішов. Ми прожили з дружиною вже 20 з лишнім років, двоє дітей у нас було. Але якраз так сталося, що на той час потрібно було скоригувати прізвище. У нас було призначено розпис на 24 число. Тепер всі Андрушко: я – Андрушко, син – Андрушко, дочка – Андрушко, вона була Колтун. Ми знову ж таки розписалися. Тепер уже ми всі Андрушки. Але на другий день, 25 числа, я пішов сам. Спочатку ми дислокувалися на Тернопільщині, потім мене направили в Харківську область, звідти переїхали на Донеччину, потім знову потрапив на Харківщину.
У військкомат ти пішов, коли тобі було 58 років.
Так, цього року восени мені буде 60 років.
За рік повномасштабного вторгнення у Тернопільському обласному драмтеатрі ти був, фактично, один раз. І не як актор, а як глядач. Перебуваючи на ротації, ти дивився прем'єру вистави Голгофа. Що ти відчував, сидячи в залі й дивлячись, як на сцені працюють твої колеги?
Більша частина мого життя минула на цій сцені. Звісно, що хочеться туди, але всьому свій час. Скінчиться війна і я обов'язково сюди повернуся.
Постановка, яку дивився, тобі сподобалася?
Я був приємно вражений і постановкою і темою. Я пам'ятаю, як мене викликали на сцену. Я не чекав, що мене покличуть, коли вже всі вийшли на поклон. І тут я вийшов на сцену, і це зовсім інші відчуття. Я побачив, що вже відвик від цієї сцени. Взяв себе в руки, ще там сказав кілька слів людям.
Як ти вважаєш, що зараз має бути на сцені українських тетрів, чого потребують глядачі?
Мені здається, ми там для того там і є, щоб тут люди могли подивитися і комедію, і драму, і трагедію.
Ти мав багато ролей, який твій позивний?
Тільки дізналися, хто я є і отак я "Артист". Я вже й забув, як мене звати. Всі знають, що я "Артист" і так позивний у мене записаний.
Кореспондентка Суспільного Ірина Моргун і заслужений артист України Сергій Андрушко. Суспільне Тернопіль
Твої побратими, хто вони для тебе?
Це друга моя сім'я, як і театр. Ти надієшся на чиєсь плече, хтось сподівається на твою підтримку. Поряд зі мною і адвокати, й хлопці з села, я актор, є будівельники. А професія у всіх нас там одна – захищати Україну, бити цю наволоч і вибивати її звідси якомога швидше.
Пригадай свій перший бій. Які тоді в тебе були відчуття? Що найбільше відчувалося: звитяга, страх, адреналін.
У кожної людини присутній інстинкт самозбереження. Ми робимо свою роботу. Ти виходиш і усвідомлюєш, що можуть бути різні наслідки. Ми до цього всі готові. Ми знаємо, на що ми йдемо.
На передовій ти отримав поранення. Розкажи, як це трапилося?
Це був дрон. Вибух стався прямо переді мною, поранило в плече. І це просто диво, що в мене попав тільки один осколок, бо там навколо все посікло. Осколок зайшов у плече, а діставали його між ребрами.
Ти пройшов реабілітацію, як зараз почуваєшся?
Є ще обмеження у плечовому суглобі, бо воно зрикошетило від кістки.
Ірина Моргун і Сергій Андрушко в Тернопільському драмтеатрі. Суспільне Тернопіль
Що для тебе є визначальним у плані психологічного спокою на війні?
Коли ти знаєш, що в тебе в сім'ї все гаразд, тебе чекають, що діти тут спокійно ходять до школи.
Яке твоє найболючіше враження на фронті?
Найсильніше й найболючіше – бачити зруйновані села. Краснопілля на Донеччині – з села одна назва залишилася. Ти стоїш і дивишся, а там жодної хати нема вцілілої. І думаєш, от в цьому селі колись був сміх дитячий, тут колись одружувалися, народжували дітей, а тепер тут пустка. Але водночас, такі враження і роздуми, – це й мотивація для того, аби не пустити російських окупантів далі. Я знаходжу позитив в тому, що роблю потрібну справу. Я знаю, що за нами правда і ми переможемо.
На сцені ти зіграв понад сто ролей, якщо додати ще ролі в кіно, то й більше назбирається. Яка твоя улюблена роль і яку б ти хотів зіграти на тернопільській сцені?
Кожна роль, вона особлива, вона як дитина. От запитай себе, у тебе є двоє дітей, яку дитину ти любиш більше. Отак і з роллю. Вона в тобі народжується ця роль, ти її виношуєш, як живу людину. Може бути якась маленька ролька, епізодична навіть, але вона тебе гріє, бо якось так лягла тобі на душу. Про те, яку роль хотів би зіграти, зараз не думаю.
Тобі у листопаді виповниться 60 років. За традицією актори влаштовують бенефіс. Зараз війна, як ти бачиш це свято і чи буде твій бенефіс?
Бенефіс то така справа, яка передбачає бенефісну роль. Якщо вже так станеться, що я не зможу підготувати нову роль, то маю багато тих, які можу використати для цього. Бенефіс обов'язково буде, тому що перемога дуже скоро буде.
Що відомо
Сергій Андрушко народився 16 листопада 1963 року в селі Сліди на Вінничині. У 1982 році закінчив хореографічне відділення культурно-освітнього училища в місті Тульчин Вінницької області. Також здобув освіту на акторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва. Відтоді актор Тернопільського академічного обласного драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка. У Тернополі викладав танець, сценічної пластики та фехтування на акторському відділенні в училищі та сценічний рух в інституті.